http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/issue/feed Література та культура Полісся 2021-06-10T17:27:37+03:00 Grygoriy Samoylenko g.vas.sam@gmail.com Open Journal Systems <p><strong>Збірник засновано у 1990 р. проф. Г. В. Самойленком</strong></p> <p><strong>ISSN: 2618-0022 (Online)&nbsp; &nbsp;</strong><strong>ISSN: 2520-6966 (Print)</strong></p> <p><strong>Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації:</strong>&nbsp;Міністерство юстиції України. Серія КВ «Література та культура Полісся» № 16215-4687 ПР.</p> <p>Висвітлення питань філології, історії та культури у тісному взаємозв’язку з загальноукраїнськими та міжнародними проблемами їх вивчення.</p> <p><strong>Галузь науки:</strong> філологія, історія, культура України.</p> <p><strong>Періодичність видань:</strong> 4 випуски на рік. З 2013 року збірник виходить двома серіями: «Філологічні науки» - 2 вип., «Історичні науки» - 2 вип., за загальною нумерацією збірника.</p> <p><strong>Статті публікуються:</strong> українською, білоруською, російською, англійською та німецькою мовами.</p> <p>Рішенням Всеукраїнської атестаційної колегії та наказом МОН України від 21 грудня 2015 р. № 1328 збірник перереєстрований і включений до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результи&nbsp;<strong>дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата філологічних наук</strong>.</p> <p>Рішенням Атестаційної колегії від 30 червня 2015 р. та наказом МОН України від 13 липня 2015 р., № 747 збірник перереєстрований і включений до переліку наукових видань, публікації яких зарахо- вуються до результатів&nbsp;<strong>дисертаційних робіт з історії</strong>.</p> http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/674 Про стан дослідження та популяризації спадщини Ніжинської вищої школи 2021-06-10T17:27:37+03:00 H. V. Samoilenko Samoilenko@ukr.net <p>У статті на широкому фактичному матеріалі розкрито стан дослідження історії Ніжинської вищої школи від появи спеціального збірника матеріалів «Гімназія вищих наук і Ліцей князя Безбородька», який вийшов у 1859 р. і перевиданий у доповненому вигляді у 1881 р. за редакцією його випускника, відомого літератора, перекладача і видавця М. Гербеля, і до останніх робіт, які з’явилися у 2021 р. Інформаційний матеріал дає можливість прослідкувати не лише останні етапи вивчення проблеми, побачити, що найбільше цікавило дослідників в історії Ніжинської вищої школи, а які із її сторінок і до цього часу залишаються менше досліджені. Крім цього, звернено увагу на популяризацію відомостей про виш у сучасних інформаційних мережах, що дасть можливість всім, хто цікавиться навчальними закладами, довідатися про сучасні процеси навчання і виховання в ньому.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/675 Выпускники Гимназии высших наук и Лицея кн. А. А. Безбородко о Востоке 2021-06-10T17:27:36+03:00 T. N. Lebedinskaya Lebedinskaya@ukr.net <p>У статті йдеться про випускників Ніжинської гімназії вищих наук і Ліцею кн. О. А. Безбородька, діяльність яких була пов’язана зі Сходом і чиї прізвища не дуже часто згадуються у дослідженнях з цієї проблематики. З 1826 до 1976 р. було підготовлено 1115 спеціалістів (50 випусків), у Санкт-Петербурзі в різних державних установах та міністерствах працювало 112 випускників, кожен 10-й, так чи інакше, пов’язав своє життя зі Сходом. Упродовж літературної та наукової діяльності вони знайомили своїх читачів із мусульманським світом, культурним надбанням народів Східного Середземномор’я. Серед цих випускників – відомі вчені, літератори, журналісти, дипломати. До проблем Сходу зверталися М. В. Гоголь, О. С. Данілевський, Н. В. Кукольник, О. С. Афанасьєв-Чужбинський, Є. П. Гребінка, О. І. Бородін, В. К. Камінський, К. М. Базилі, І. Д. Халчевський. У статті підкреслено, що наукові та історико-літературні роботи ніжинських сходознавців є одним із важливих джерел, які сприяють розумінню культури Близького Сходу, коли далеке стає зрозумілим та близьким.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/676 «Я осуждаю себя на странствие…»: жизнь Н. В. Гоголя в трёхмерном пространстве 2021-06-10T17:27:36+03:00 V. V. Lenska Lenska@ukr.net <p>У статті під незвичайним кутом зору розглядаються європейські мандрування М. В. Гоголя. Першою транзитною зупинкою на його шляху з рідного дому у великий світ був Петербург. Там він сповна пізнав, почім фунт лиха. Але природна цілеспрямованість, помножена на талант і силу характеру, зробила свою переможну справу: він не тільки утвердився в столиці, а й став відомою, визнаною особистістю в письменницьких колах Росії. У дослідженні наголошується, що в Петербурзі молодий Гоголь фактично сам запрограмував себе на мандрування. Тут він назавжди розпрощався зі своїм подвійним прізвищем Гоголь-Яновський. Коротка, як змах крила, частина прізвища, яку письменник трактував як «перелітний птах», стала його візитівкою. Змінене прізвище визначило всю його подальшу долю як «еру мандрування». З усіх можливих доріг М. В. Гоголь вибрав найскладнішу. Це був шлях до самого себе. Символ дороги набув у його житті гіпертрофоване значення. Аналіз художньої та епістолярної спадщини письменника, документів і мемуарів дали можливість автору висунути гіпотезу про три взаємопов’язані між собою дороги, умовно позначені як дорога вдалечінь, дорога вглиб і дорога вгору. Поєднуючись, вони визначили шлях письменника в світі живих і «мертвих» душ. «Дивне життя на колесах» було його вічною дорогою вдалину. У процесі руху по ній відбувалося духовне перетворення письменника. У статті звертається увага на те, що потужним генератором його духовного вдосконалення стали нові знання та враження. Під їх впливом він осмислено і послідовно занурювався «всередину себе». На думку автора, такий спосіб життя можна назвати дорогою вглиб. Чим глибше занурювався письменник-мандрівник в осягнення божественних істин, тим більше спрямовувалася його душа вгору. Вивчення методології перетворення духовного світогляду письменника привели автора до висновку про те, що дорога вгору асоціювалася у нього з драбиною, образ якої в християнстві має сакральне значення як «Лествиця, що зводить до небес». У контексті авторської інтерпретації життя і творчості М. В. Гоголя особливу увагу приділено його роботі «Вибрані місця з листування з друзями». Вона оцінюється як дзеркало зміненої душі письменника, в змісті якої з’єдналися всі три дороги. Резонанс, викликаний публікацією неоднозначних думок автора, вщент розбив його жертовний життєвий жбан, а осколки смертельно уразили в саме серце, значно скоротивши життя. Гоголівський прозелітизм і провіденціалізм у потоці суспільної свідомості були відкинуті його співвітчизниками-сучасниками.<br>Насамкінець автор робить висновок про те, що повернувшись у Російську імперію та оселившись в чужій московській стороні, М. В. Гоголь<br>зруйнував особисту єдність трьох доріг: вдалину, вглиб і вгору та обірвав свій земний шлях, залишивши «грізному і правдивому потомству»<br>духовний заповіт: «Шукайте та знайдете».</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/677 Мемуарна спадщина Н. В. Кукольника: спогади про родину 2021-06-10T17:27:35+03:00 T. I. Tveritinova titveritinova@gmail.com <p>У статті розглядається проблема вивчення в сучасному літературознавстві мемуаристики в контексті творчості Н. В. Кукольника, поета, драматурга, письменника, журналіста, громадського діяча ХІХ століття. Один з малодосліджених аспектів цієї проблеми – спогади про родину, морально-етичні пріоритети та особливості виховання в родині його батька, В. Г. Кукольника, вченого-енциклопедиста і педагога, першого директора Ніжинської гімназії вищих наук (1820–1821). Мета дослідження – на матеріалі «Моїх спогадів» Н. В. Кукольника відтворити сімейну атмосферу в дворянсько-інтелігентській родині, визначити фактори, які вплинули на формування і розвиток наукових і мистецьких інтересів як в автора спогадів – Нестора Кукольника, так і в його братів – Павла, Олександра, людей талановитих, але не таких відомих. Велика увага в спогадах мемуариста приділяється його батькові: простежується періодизація його діяльності (замойський, петербурзький та ніжинський періоди), дається докладна характеристика його суспільного життя, сумлінної праці, кар’єрного зростання. В той же час мемуари цінні подробицями приватного життя В. Г. Кукольника, його спілкуванню з дітьми, допомогою в їхньому навчанні та життєвих орієнтирах. Мемуарист залучає сімейні перекази, історико-біографічні анекдоти, в основі яких були покладені незвичайні випадки й цікаві події з життя їхньої родини. Завдяки спогадам Нестора Кукольника відтворюється психологічний та соціальний портрет дворянської родини на тлі свого часу – першої чверті ХІХ століття. Мемуари Нестора Кукольника ґрунтуються на співвідношенні особистісного та суспільного, автобіографічного та мемуарного первнів. Вони відтворюють картину сучасного світу, специфіку усталених цінностей, переосмислюють художні орієнтири, містять роздуми про долі окремих людей та цілого покоління своїх сучасників.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/678 До питання національно-духовної проблематики публіцистичного циклу Євгена Гуцала «Ментальність орди» 2021-06-10T17:27:35+03:00 T. Chumak Chumak@ukr.net <p>Творчість одного з чільних представників українського прозового шістдесятництва Євгена Гуцала до наших днів залишається однією з найменш<br>досліджених сторінок історії української літератури другої половини ХХ ст. Незважаючи на широкі обговорення його творів за життя автора, численні рецензії та критичні відгуки сучасників, системне наукове вивчення його творчого доробку в останнє десятиліття щойно розпочалося. Тим часом проза Є. Гуцала, багата й різноманітна за жанрами, проблематикою, яскравими персонажами, художніми знахідками, потребує синтетичного наукового осмислення, оскільки належить до ключових здобутків української літератури ХХ ст. Особливо актуальним є питання національно-духовної проблематики публіцистичного циклу Євгена Гуцала «Ментальність орди», оскільки саме в цьому циклі найяскравіше виявилися морально-духовні орієнтири письменника, спрямовані на утвердження рис українського національного характеру в свідомості сучасників. Творчість Євгена Гуцала, як і творчість багатьох шістдесятників, стала справжнім викликом радянській літературній думці, що виливалося у гострій критиці партійних чиновників, які не могли та і не бажали осягнути зміст «не соціалістичної» літератури. Книга Гуцала багата на історичний, літературний, фольклорний матеріал. Збірка відзначається авторською аналітичністю сучасних подій, газетних і телевізійних новин, виступів громадських діячів. За переконанням письменника, саме тривала залежність України від Росії в межах створеної російським етносом імперії і спричинила жорстокі нелюдські умови життя<br>«на нашій не своїй землі». Взаємини українського і російського народів письменник розглядає в контексті протиставлення двох типів цивілізацій – осілого, землеробського, з одного боку, і кочового, загарбницького, з іншого. У цьому зіткненні народ-кочівник, якого веде невситиме прагнення територіальної експансії, захоплення все нових і нових земель. Є. Гуцало займає патріотичну позицію, але патріотичність не виражається у<br>хворобливій пристрасті до деморалізації російської експансії, а в чітко усвідомленому прагненні самостійного вибору шляху як на політичному, так і на суспільному рівні. Вибір письменника зводиться до свободи слова, свободи совісті, свободи асоціацій, свободи обирати і бути обраним. Автор мав на меті реконструювати національну ідентичність, зміцнити національно-духовний стрижень, займаючи органічну позицію, завжди відкриту до дискутування та множинності інтерпретацій. Письменник засуджує нездатність витворення фундаментальної основи національно-духовного буття.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/679 Художньо-образні моделі апокаліпсису в сучасній українській прозі 2021-06-10T17:27:34+03:00 O. M. Kaplenko Kaplenko@ukr.net A. V. Mykytenko Mykytenko@ukr.net <p>У статті виділено й проаналізовано основні художньо-образні моделі апокаліпсису на матеріалі сучасної української прози. Результати наукового дослідження дозволяють констатувати різноманітність художніх утілень кінцесвітнього сюжету. Прикладом розгортання техногенного апокаліпсису є роман Тараса Антиповича «Хронос», де автор моделює винайдення одного унікального технічного пристрою і стихійне використання його людиною. Небезпека таких технологічних новинок бачиться катастрофічною, адже людська природа виявилася слабкою аж настільки, що ледь не призвела до масового знищення людства – як фізичного, так і духовного. Іншою версією кінця світу є реалізація зомбі-апокаліпсису, художньо представлена романом Макса Кідрука «Бот. Ґуаякільський парадокс». Тут ідеться про появу невідомої досі психоістоти, яка затьмарює свідомість усіх живих істот і тим самим є першопричиною масового божевілля та жорстокості небачених масштабів. Ще одним баченням апокаліптичної моделі є деструкція особистості, особливо детально й натуралістично оприявлена в романі Олеся Ульяненка «Дофін Сатани». Моторошний парадокс заявленої моделі спровокований фактом віднайдення ключа загальної небезпеки людства у самій природі конкретної людини, у «зламі» її екзистенції і, як наслідок, прагненні отримати насолоду від убивства собі подібних. Це явище не запрограмоване філогенезом, не виконує функції біологічного виживання виду, взагалі не має ніякої обґрунтованої мети. Проте всупереч логічним аргументам воно виявляється в людині з небаченою агресією і, що найнебезпечніше, отримує свою хворобливу аргументацію лжемесіанства. Роман Галини Пагутяк «Смітник Господа нашого» репрезентує погляд і,<br>відповідно, переживання кінцесвітнього сюжету саме жінкою. Читач тут не знайде потужної і вражаючої агресії, як у попередніх («чоловічих») версіях апокаліптичного сценарію, проте глибинне усвідомлення «жіночої трагедії» через екзистенційну самотність, тугу, відчуженість і непотрібність, так звану «викинутість» на узбіччя життя, провокує появу екзистенційного жаху від сугестивно візуалізованих декорацій жіночого апокаліпсису.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/680 Функціонування міфологічних та історичних сюжетів у циклі романів Дж. Мартіна «Пісня льоду і полум’я» 2021-06-10T17:27:34+03:00 А. Nasyko Nasyko@ukr.net L. Ostapenko Ostapenko@ukr.net <p>У статті розглянуто поєднання міфології та історії у циклі романів Дж. Мартіна «Пісня льоду і полум’я». Зіставлено образи і мотиви циклу романів Дж. Мартіна «Пісня льоду і полум’я» з міфологією різних народів світу та реальними історичними подіями і постатями. Проаналізовано художню інтерпретацію міфологічних та історичних сюжетів у їх взаємодії. Обґрунтовано функціонування історії і міфу як засобів створення авторського міфу Дж. Мартіна. Дж. Мартін вдається до реміфологізації, яка полягає у переосмисленні архаїчного міфу. Письменник залучає сюжети та образи кельтської, давньоскандинавської, тюркської, античної міфології та надає їм іншого змісту. Мартін створює картину світу, яка лише за формою подібна до архаїчної. Насправді світовий лад панує за межами його Вестеросу. «Утгард» у світі Мартіна, заселений міфологічними істотами: Дітьми Пралісу та велетнями, – постає осередком гармонії. «Мітгард», тобто людський світ Семи Королівств, постає як дисгармонійний, руйнівний, світ війни і хаосу, де людського ідеалу взагалі не існує. Там немає «позитивних» чи «негативних» героїв. Вони усі обирають свій шлях та досягають мети завдяки своїм неідеальним якостям. Саме тому письменник звертається до історичних подій, у яких убачає найбільший прояв людських вад: прагнення панувати над світом, що ставить під загрозу увесь світовий лад. Цикл Дж. Мартіна не варто розглядати як суто розважальний твір для масового читача. У ньому є водночас повчання і застереження людству. Фентезі Мартіна є неосяжним вигаданим світом, що може прогнозувати наше реальне майбутнє, якщо ми нічого не змінимо.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/681 Исследования Е. Ф. Карского о языке восточных славян 2021-06-10T17:27:33+03:00 H. Vakulenko Vakulenko@ukr.net N. Klypa Klypa@ukr.net <p>У статті аналізуються погляди Карського на походження східних слов’ян, зокрема білорусів, та їхньої мови; розглядається поняття мовної картини світу, її відмінність від концептуальної картини, зв’язок природних умов існування східних слов’ян із розвитком мови; відображення в лексичній системі східнослов’янських мов, зокрема білоруської, особливостей ментальності та матеріальної культури слов’ян, а також їх взаємовідношень із близькими і далекими сусідніми племенами. Розглядаються матеріали, що ввійшли у трьохтомне дослідження вченого «Білоруси», у якому видатний філолог-славіст, етнограф, палеограф, засновник білоруського мовознавства і літературознавства, детально аналізує кордони розповсюдження білоруського племені, особливості становлення і розвитку білоруської нації та її мови. Автори звертаються до поняття мовної картини світу, що являє собою інформацію про середовище і людину, перероблену і зафіксовану в мові. Зазначається, що в мові східних слов’ян, і білорусів зокрема, відображається вплив природних умов їхнього проживання на утворення топонімів, гідронімів, які детально розглядаються в книзі «Білоруси».<br>Є. Ф. Карський також звертається до аналізу особливостей місця проживання і відповідного їм найменування слов’янських племен, які зафіксовані у<br>«Повісті минулих літ» і ввійшли до складу білоруської території. На думку вченого, особливості природи стали також причиною збереження у східних слов’ян вірувань у чортів, якими народ заселяє болота, у русалок, які мешкають у річках та інших водоймах, що знайшло своє відображення в прислів’ях, фразеологізмах і різноманітних народних повір’ях. У третьому томі книги «Білоруси» Є. Ф. Карський досліджує лінгвістичну сторону білоруського фольклору як репрезентацію мовної картини світу східних слов’ян, зазначаючи, що «витвори білоруської народної творчості природно мають родинні паралелі». Білоруська народність успадкувала той запас знань і взагалі культурний рівень, який розвинувсь у всіх слов’ян під час їхнього спільного життя, а також сприйняла культурні надбання часу спільного життя східних («руських») слов’ян. Особливо цінні для мовного дослідження, на думку вченого, найдавніші твори усної народної творчості, які відображають первісні народні вірування, світогляд і взагалі культурний стан народу.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/682 Лінгвокультурні коди в контрастивному вимірі 2021-06-10T17:27:32+03:00 A. Bondarenko Bondarenko@ukr.net <p>У статті розглянуто проблему лінгвокультурної кодифікації. Уточнено поняття лінгвокультурних кодів, наведено їхню типологічну класифікацію й окреслено їх співвідношення з категорією картини світу. У контрастивному аспекті на основі принципів релятивізму й інакшості розглянуто<br>соматичний, біоморфний, артефактний і гастронімний лінгвокультурні коди. У процесі аналізу застосовано дистрибутивний, контекстологічний, контекстуально-інтерпретаційний, дескриптивний і контрастивний методи. Пояснено, що кодифікація відбувається в лінгвокультурних площинах системи мовних знаків та її спрямовано на об’єктивацію ціннісних систем. Виявлено, що лінгвокультурні коди надаються до мовомисленнєвої аксіологічної специфікації фрагментів картини світу. З’ясовано, що їх реалізовано передусім у мовних одиницях таких рівнів: лексико-семантичного, фразеологічного, семантико-синтаксичного. Аргументовано, що в семантичному плані лінгвокультурні коди містять відомості, які відображають міфологічне, традиційне (стереотипне) й сучасне світосприйняття та мислення. Аналізовані коди охоплюють закорінені в мові народу уявленння про світобуття, формують систему координат, яка транслює еталони культури. Відображають обрядово-звичаєву систему, світоглядні особливості етносів, культур і субкультурних груп, впливають на поведінкові стереотипи та прийняття рішень в умовах суспільної взаємодії. Лінгвокультурні коди сформовано завдяки особливостям кліматичних умов, господарювання, практичних потреб, а також звичаїв і вірувань. Є багатовимірними, містять одночасно певний мовно-світоглядний інваріант і варіанти мовно-культурної репрезентації.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/683 Особливості функціонування неповних питальних речень у сучасному медійному дискурсі 2021-06-10T17:27:32+03:00 V. V. Pabat Pabat@ukr.net <p>У статті розглянуто особливості функціонування неповних речень у текстах електронних засобів масової інформації. Досліджено специфіку<br>неповних питальних речень у сучасній публіцистиці. Аналіз показав, що неповні питальні речення широко використовуються не лише з метою<br>слугувати засобом реалізації певного мовленнєвого акту й співвідносні з відповідною комунікативною інтенцією журналіста, а й для актуалізації<br>уваги читача, акцентуванні на важливих моментах думки, на досягненні художнього ефекту. Визначено функціонально-стилістичний потенціал<br>неповних питальних речень українського газетного мовлення. Загалом, неповні речення сприяють стисненню тексту та інформації, економлять<br>зусилля, час, площу друкованого повідомлення, сприяють уникненню надмірної інформації і, тим самим, скорочують формальну структуру повідомлення. Неповні питальні конструкції в мові мас-медіа використовуються з метою актуалізації уваги читача, наданні повідомленню динаміки, акцентуванні на важливих моментах думки.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/684 Публіцистична спадщина Арнольда Грищенка 2021-06-10T17:27:31+03:00 O. V. Zabarniy Zabarniy@ukr.net <p>У статті досліджується публіцистична спадщина відомого українського мовознавця, випускника Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. В. Гоголя, академіка Арнольда Панасовича Грищенка. Аналізуються жанрові особливості його публіцистичних творів, їхня тематична<br>спрямованість. Досліджується творча манера авторського письма вченого, його світоглядні позиції та переконання. Здійснено систематизацію публіцистичних творів вченого за жанровими ознаками. Найбільш чисельну групу публіцистичних творів Арнольда Панасовича складають дослідницькі статті. Тематично всі вони присвячені актуальним проблемам вітчизняного мовознавства. Дослідницькі статті вченого відзначалися доступністю викладу, ґрунтовною фаховою змістовою наповненістю, логічністю і структурною довершеністю, високим рівнем наукової аргументації, чіткою постановкою досліджуваної проблеми і належним рівнем узагальнення та висновків. Переважна більшість цих статей згодом увійшли до наукових посібників та монографій ученого. До низки аналітично-публіцистичних статей останнього періоду, періоду незалежної України, належать його публікації «Проблеми викладання української мови як фахової дисципліни у вищій школі» (Івано-Франківськ, 2000 рік) та «Українська мова як фахова дисципліна у вищій школі» (Київ, 2005 рік). Це справді новаторські статті. Вперше у науковому доробку українських мовознавців так гостро було підняте питання функціонування української мови у сучасному суспільстві. Вчений наголошував на тому, що словесники покликані не лише давати ґрунтовні знання своїм вихованцям, а й вирішувати важливі соціолінгвістичні завдання.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/685 Прагматика односкладних безособових речень із прислівниковими предикатами стану в малій прозі Євгена Гуцала 2021-06-10T17:27:31+03:00 N. M. Pasik Pasik@ukr.net <p>Статтю присвячено аналізові експресивного й текстотвірного потенціалу односкладних безособових речень із прислівниковими предикатами<br>стану в малій прозі Євгена Гуцала. Увагу зосереджено на осмисленні глибинних взаємозв’язків між ужитими структурно-семантичними моделями<br>та авторською прагматикою. З’ясовано, що актуалізація односкладних конструкцій, які виражають фізичні, фізіологічні й емоційні стани, психічні<br>переживання осіб, а також стани навколишнього середовища, зумовлена мовними можливостями, потребою емоційно-оцінного увиразнення висловлення, утілення домінантних філософсько-естетичних засад митця, передусім ліризму, психологізму, авторського аналітичного начала, за<br>якого мовна особистість зосереджена на власному внутрішньому світі, своїх відчуттях, переживаннях, на аксіологічній фіксації картин довкілля,<br>вражень від його візуального, акустичного чи тактильного сприйняття.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/686 Ландшафтний код мовосвіту Олександра Олеся 2021-06-10T17:27:30+03:00 А. Kaidash Kaidash@ukr.net V. Khomych Khomych@ukr.net <p>У статті окреслено лінгвостилістичні домінанти пейзажної лірики Олександра Олеся. Проаналізовано словесні образи, які створюють мовну картину світу автора. Зосереджено увагу на етнокультурному маркуванні вербальних контекстів, що містять описи природи. Проведено кореляцію між пейзажними художніми образами та психоемоційним струменем ліричного тексту. У пропонованій публікації визначено основні концепти ландшафтного коду поезії Олександра Олеся, зокрема таких, як сад, гори, гай, скелі, море та ін. З’ясовано, що пейзажна й інтимна лірика перебувають у тісному взаємозв’язку, що поглиблює ще один аспект художньої творчості – філософське звучання віршів. В основному ліричні твори українського<br>поета містять стилістичний колорит суму, смутку, печалі, іноді навіть розпачу, туги. Ці негативно забарвлені емоції створюють психоемоційну картину внутрішнього світу ліричного героя та суголосні із зображеними автором об’єктами природи. Локуси довкілля є маркерами вияву почуттєвої сфери ліричного героя. Розкриття глибини почуттів ліричного героя на фоні природних образів відбувається за допомогою виразних художніх засобів, зокрема епітетів, метафор, порівнянь, перифраз. Декодування образів природи відбувається також і на етнокультурному рівні, оскільки поет яскраво відтворює українські пейзажі. Ландшафтний код мовосвіту Олександра Олеся охоплює й рівень символізму, оскільки частина концептів має виразне символічне забарвлення.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/688 Явище фразеологізації в історичному романі «Троща» В. Шкляра 2021-06-10T17:27:29+03:00 V. V. Krasavina Krasavina@ukr.net L. V. Zinevich Zinevich@ukr.net <p>У статті досліджено фраземікон історичного роману «Троща» відомого белетриста В. Шкляра, який актуалізував тему визвольних змагань ОУН-УПА в сучасній українській літературі. Фразеологічні одиниці розглянуто з погляду функціонально-стилістичного навантаження в художньому тексті історичного твору: відображення хронологічно-просторової дійсності, індивідуалізації мовлення героїв, створення емоційно-експресивного тла, конотаційного малюнка, вираження авторської оцінки. Проаналізовані фразеологізми класифіковано за походженням (книжні, міжстильові, розмовно-просторічні, жаргонні), за ступенем засвоєння (узуальні, контекстуальні, індивідуально-авторські), за структурою (усталені, трансформовані). Авторами виявлено фразеологізми, характерні для повстанського руху, які некодифіковані словниками та раніше не досліджувалися, та ідіологеми, що були властиві комуністично-радянській системі .</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/689 Мемна структура внутрішньої форми членороздільної звукової мови – функційний аналог генного коду 2021-06-10T17:27:29+03:00 О. Zelenko Zelenko@ukr.net <p>Розвідка підсумовує низку статей, присвячених діалектиці формування і функціонування категорії свідомості. З виділеної у теорії мовознавства емотивною функцією виокремлюється відповідна складова, за волютативною, яка супроводить комунікативну та когнітивну – соціальна, чи вольова. В останньому випадку те робиться в аспекті сугестивної лінгвістики. Деталізується тлумачення на основі деонтичної модальності із значенням необхідності та повинності. Таким чином обґрунтовується питання про самоусвідомлення антропологізованого носія саморегулюючої цивілізаційної системи.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/687 Категорія жіночності в ідіостилі Олександра Довженка 2021-06-10T17:27:30+03:00 S. V. Tsin’ko Tsinko@ukr.net <p>У статті виокремлено лексико-семантичну групу слів на позначення осіб жіночої статі в ідіостилі Олександра Довженка, проаналізовано підгрупи<br>фемінітивів за семантикою, розглянуто словотвірні тенденції фемінітивів, оскільки питання відображення категорії жіночності, зокрема в<br>художньому стилі української мови, не отримало ще належного розкриття, відтак проблеми утворення, унормування та вживання фемінітивів є<br>на сьогодні достатньо актуальними. Матеріалом для аналізу лексем на позначення назв жінок слугували кіноповісті: «Зачарована Десна», «Україна в огні», «Поема про море»; оповідання: «Стій, смерть, зупинись!», «Незабутнє», «Ніч перед боєм», «Перемога», «Мати», «Воля до життя»; «Щоденник».<br>Найменування жінок в ідіостилі Олександра Довженка становлять обширну лексико-семантичну групу номінацій. У межах цієї групи встановлюється десять підгруп фемінітивів за семантикою. Майже кожна із підгруп у свою чергу членується на окремі мікрогрупи слів. Лексеми категорії жіночності у мові творів Олександра Довженка є природними, невимушено вплетеними у загальну канву оповіді, відображають життєві реалії певної історичної епохи й суспільно-побутові явища. Аналіз зазначених вище лексем дав можливість твердити про широке вживання в ідіостилі О. Довженка власне українських або питомих фемінітивів як найбільш продуктивних і частотних, що стали відображенням найдавніших жіночих образів (мати, дочка, дівчина, дружина), використання спільнослов’янських фемінітивів та деяких запозичень, а також фемінітивних назв на позначення тогочасних реалій життя: комсомолка, комуністка, колгоспниця, ударниця тощо.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/690 Видатний діяч культури та освіти із Чернігівщини 2021-06-10T17:27:28+03:00 M. G. Krylovets km50@ukr.net <p>Стаття присвячена життю та діяльності видатного, в свій час, діяча культури, освіти, людини неординарної долі, нашого земляка Євфима Івановича Фесенка, який вважав віру, освіту, виховання і працьовитість найвищими етичними категоріями, а своїм життєвим прикладом довів, що завдяки їм людина може досягти значних успіхів у своєму житті.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/691 Сторінки історії: бібліотека Ніжинського фізико-математичного ліцею князя Безбородька (1832–1840 рр.) 2021-06-10T17:27:28+03:00 H. S. Osipova Osipova@ukr.net <p>У статті на основі значної документальної бази розглядається становлення та розвиток бібліотеки відомого навчального закладу ХІХ ст. –<br>Ніжинського фізико-математичного ліцею князя Безбородька (1832–1840 рр.). Це був другий період Ніжинської вищої школи (далі НВШ), коли була проведена реорганізація Гімназії вищих наук князя Безбородька у Фізико-математичний ліцей князя Безбородька. Наукове значення досліджуваної проблеми полягає в тому, що вперше проведено реконструкцію процесу розвитку книгозбірні – однієї з найбільших бібліотек Лівобережної України, в історичному контексті, до наукового обігу залучено значну кількість невідомих та маловідомих архівних документів. Розкривається діяльність книгозбірні та її місце в контексті історії НВШ та бібліотечної справи в Україні, простежено формування фондів та їхнє використання в педагогічному процесі, відображено специфіку обслуговування читачів. Уперше вдалося озвучити імена бібліотекарів за період діяльності ліцею.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## http://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/692 Між модернізмом і постмодернізмом: експериментальний театр Юрія Тарнавського 2021-06-10T17:27:27+03:00 H. Shovkoplias h.shovkoplias@kubg.edu.ua <p>Стаття присвячена аналізу драматургічних творів українського діаспорного автора, поета і перекладача, одного з засновників Нью-Йоркської групи, Юрія Тарнавського. Збірник «6х0. Драматургічні твори» (1998), до якого входять шість п’єс Тарнавського, привернув увагу дослідників не тільки поєднанням ознак двох напрямів літератури – модернізму і постмодернізму, але і відвертою експериментальністю, яка досі не була притаманна українській радянській і українській пострадянській драматургії. Саме драматургія Тарнавського є тією ланкою у розвитку українського сучасного театру, де експеримент став органічним і навіть необхідним елементом. Тому важливо детально проаналізувати структури і механізми театрального дійства, що застосовані у п’єсах-експериментах Юрія Тарнавського.</p> 2021-01-20T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement##