Наукові записки. Серія "Психолого-педагогічні науки" (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя)

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ХУДОЖНЬОГО КРАЄЗНАВСТВА

2022-06-05T12:02:44+03:00

У даній статті розглянуто проблему художнього краєзнавства як цілісного культурного явища. У зв’язку із посиленням позицій національно патріотичного виховання, активізацією пізнавальної та суспільно-перетворювальної діяльності дітей, учнів, студентів під керівництвом педагогів, спрямованої на вивчення історії, культури, традицій, звичаїв рідного краю, проблема використання засад художнього краєзнавства набуває нині особливої актуальності. На основі науково-проблемного підходу здійснено аналіз, розкрито сутність понять «краєзнавство» та «художнє краєзнавство». Шляхом встановлення ієрархії даних понять визначено, що художнє краєзнавство є невід’ємною складовою загального краєзнавства як науки, має комплексний характер, власний об’єкт та предмет дослідження. Коротко розглянуто підходи щодо дефініцій поняття «художнє краєзнавство» у науковій літературі. Визначено, що під поняттям «художнє краєзнавство» розуміється процес вивчення, засвоєння, збереження, розвитку та поширення цінностей художньої культури рідного для людини краю. Проаналізовано погляди дослідників на специфіку змістової основи художнього краєзнавства та його функціональні особливості. Розглянуто об’єктні позиції художнього краєзнавства стосовно базисних засад художньої культури рідного краю. Вказується на те, що специфіку художньо-краєзнавчої діяльності визначає вивчення художньої спадщини краю, в основі якої знаходяться художні цінності як конкретний прояв соціально-культурного досвіду народу. Художні цінності у даному виді краєзнавства мають духовні основи й втілюються у наявних художніх творах, в їхніх художніх образах. Зазначено, що у процесі досягнення предметних результатів художньо-краєзнавчої діяльності (матеріалізований результат) людини визначається вплив на її судження, погляди, ціннісні життєві установки (духовний результат). Вказано на те, що художнє краєзнавство має великі пізнавальні та виховні можливості, орієнтуючи особистість у процесі її взаємодії із об’єктами художньої спадщини рідного краю на активізацію внутрішньоособистісних механізмів становлення духовних цінностей.

СПІЛКУВАННЯ ДИТИНИ З ДОРОСЛИМИ В ПЕРІОД ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА ЯК НАУКОВА ТА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

2022-06-05T13:23:47+03:00

У статті на основі інтеграції досліджень з вікової та педагогічної психології, психології та педагогіки спілкування, сімейного виховання проаналізовані різноманітні психолого-педагогічні аспекти спілкування батьків з дітьми в період дошкільного дитинства. Узагальнені наукові висновки психолого-педагогічних досліджень проблеми спілкування, представлені зв’язки форм і засобів спілкування дитини дошкільного віку з дорослими. Обґрунтовано вирішальний вплив форм спілкування на становлення провідних видів діяльності дитини у дошкільному віці; акцентується увага на
спілкуванні як важливій спонукальній силі психічного розвитку дитини. Обґрунтовано, що особистісні якості дитини, що відбивають досвід її спілкування і ступінь розвиненості комунікативно-мовленнєвої сфери, проєктують актуально значущі у житті дитини рис характеру, які складають її соціальну компетентність, інтелектуальну активність у взаємодії зі світом, визначають комунікативна спрямованість та готовність до взаємодії на основі ціннісних орієнтацій і досвіду міжособистісної взаємодії. Визначена необхідність вивчення педагогічних умов оптимізації спілкування
батьків з дітьми-дошкільниками, впровадження ефективних засобів психолого-педагогічного впливу, гармонізації стосунків у сім’ї в цілому, втілення у процес спілкування особистісно орієнтованого підходу.

ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

2022-06-05T13:57:24+03:00

У статті розглядається питання інформаційної культури вчителя початкової школи. В умовах інформатизації суспільства вчитель початкових класів має навчитися використовувати переваги інформаційного середовища й уникати його небезпек. Інформаційна культура сьогодні стає запорукою ефективності професійної діяльності вчителя. У такому разі інформаційна культура виступає певною універсалізацією педагогічних якостей вчителя і дає йому змогу глибоко усвідомити свою реальну роль у розвитку особистості молодшого школяра. Для з’ясування сутності поняття «інформаційна культура» автор досліджує терміни «культура» та «інформація». У статті наводяться як словниково-енциклопедичні визначення поняття «культура», так і погляди окремих науковців. Узагальнюючи різноманітні визначення, автор подає розуміння поняття «культура» як специфічного способу організації і розвитку людської життєдіяльності, представленого у продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм і закладів, у духовних цінностях, у сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе. Дефініція «інформація» також подається у законодавчо-словниково-енциклопедичному тлумаченні та трактуванні окремих дослідників. Наголошуючи на тому, що інформація використовується в усіх сферах життєдіяльності людини і забезпечує виконання різноманітних функцій, автор трактує інформацію як відомості про людей, предмети, події, явища, факти, процеси навколишнього світу, які можуть зберігатися, накопичуватися, відтворюватися, передаватися та перероблятися і є результатом пізнавальної активності суб’єкта інтелектуальної діяльності. Спираючись на розуміння цих двох понять, визначається і дефініція «інформаційна культура». Також автор характеризує інформаційну культуру вчителя початкових класів, яка виступає певним інтегрованим комплексом знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій, інтересів та поведінкових моделей, що стосуються сфери інформації, інформаційних
потоків, інформаційно-комунікативних моделей. У статті зауважується, що інформаційна культура вчителя початкових класів пов’язана з етичними
нормами та питаннями інформаційної безпеки і є гармонійним поєднанням чотирьох компонентів: діяльнісного, комунікативного, пізнавального та мотиваційного. Таким чином, інформаційна культура вчителя початкової школи дає змогу створити результативний простір взаємодії з інформацією як важливого елементу ефективної професійної діяльності в умовах трансформації освіти України.

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ

2022-06-07T18:12:30+03:00

гровий компонент – невід’ємна частина навчального процесу в цілому, яка підвищує його ефективність. Проте існує необхідність осмислити його
особливості та способи застосування, виходячи зі специфіки літератури як дисципліни шкільного циклу. Автор статті, спираючись на численні практичні напрацювання, наявні у фаховій періодиці, ставить перед собою завдання здійснити теоретичне обґрунтування дидактичної ролі гри в процесі застосування основних видів навчальної діяльності, які можливі на роках літератури. Взявши за основу літературно-дослідницьку та літературно-творчу роботу школярів, він окреслює способи використання гри, усвідомлюючи завдання, які стоять перед кожним зі шляхів опрацювання художнього матеріалу. У статті представлено достатньо широкий спектр ігрової діяльності в межах подієвого, композиційного, хронотопного, пообразного, словесно-образного, проблемно-тематичного, ідеаційно-концептуального, філософського, жанрового та структурно-стильового шляхів аналізу художніх творів, таким чином узгоджено її особливості із власне предметною специфікою навчального процесу. Сюжет літературної гри, за версією автора статті, завжди зумовлений логікою названих шляхів вивчення літератури, які визначають зміст, мету, послідовність дій, які виконують школярів. У такий спосіб гра допомагає розвивати такі суто літературознавчі компетенції учнів: структурувати сюжет літературного тексту, досліджувати його розвиток, виявляти в ньому подієву послідовність та причиново-наслідкові зв᾽язки, деталізувати композиційні частини та хронотопні утворення, здійснювати відповідні спостереження над ними, вивчати психологічні особливості образів персонажів, засоби творення героїв, заглиблюватися в мовну тканину тексту, установлювати тематично споріднені літературні твори, демонструвати знання із жанроутворення та стильової природи мистецтва слова.

МУЗИЧНА РЕЦЕНЗІЯ ЯК ЖАНР ТЕКСТУ

2022-06-08T12:21:54+03:00

У науковій розвідці розкрито актуальну проблему трансформації жанру музичної рецензії, починаючи з 90-х років ХХ ст. до сучасності. У результаті вивчення лінгвістичної літератури виявлено, що цей процес пов’язаний із розвитком музичної індустрії, появою нових музичних альбомів, розширенням молодіжної аудиторії, яка потребує професійного аналізу музичних напрямів. З’ясовано, що на сучасному етапі поглиблюється інтерес до дискурсу як процесу комунікації в Інтернет-мережі. При цьому молодь потребує фахового підходу до розгляду музичних новинок, легких для сприйняття, доступних за змістом та формою музичних рецензій. Проаналізовано різні підходи до дефініції терміна «музична рецензія», схарактеризовано цей жанр лінгвістичного тексту, визначено критерії класифікації, порушено актуальну проблему вдосконалення змісту музичних рецензій як жанру тексту. Здійснено аналіз жанрових ознак, визначено основні особливості сучасних музичних рецензій у засобах масової інформації (зменшення аналітичної складової, поглиблення інформаційного компонента, спрямованість на зацікавлену аудиторію, мультимедійність як позитивний крок на шляху трансформації жанру). Автори статті також наголошують на підготовці компетентного, всебічно розвиненого мовця, носія української культури, здатного сприймати культуру інших народів та вступати з ними в комунікацію. У зв’язку з цим зроблено акцент на формуванні загальнокультурної грамотності як одного зі шляхів вироблення в школярів мистецьких смаків, критичного мислення, оцінного ставлення до творів мистецтва. У статті розкрито методику роботи над відгуком про твір мистецтва на уроках української мови в 11-му класі. Також показано відмінності між музичною рецензією та відгуком про твір мистецтва як жанрами робіт із розвитку мовлення, розкрито специфіку відгуку про музичний твір, визначено його структуру, запропоновано систему емоційних характеристик на допомогу учням. Лінгводидакти акцентують увагу на виробленні критичного мислення в учнів старшої школи та інноваційних підходах, які доцільно застосовувати в роботі над відгуком про твір мистецтва.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ РІВНІВ СФОРМОВАНОСТІ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ У ДІТЕЙ 5–6 РОКІВ

2022-06-08T12:35:46+03:00

Стаття присвячена проблемі формування світосприйняття у дітей 5–6 років. Актуальність дослідження визначається: недостатністю теоретико-експериментальних досліджень вказаного напряму, проведених з дітьми зазначеного віку; важливістю даного вікового періоду, коли у дитини з’являється здатність до світосприйняття, формується первинний фрагментарний світогляд, супідрядність мотивів, дитина добре орієнтується в категоріях добра та зла; затребуваністю педагогічною практикою розробок методичної спрямованості щодо оптимізації процесу формування світосприйняття у дітей 5–6 років у закладі дошкільної освіти та сім’ї. Аналізуються наукові погляди щодо визначення сутності поняття «світосприйняття» як певного досвіду формування пізнавальних уявлень про світ за допомогою наочних образів – сприйняттів. Розкрито важливість даного процесу у житті старших дошкільників. Визначено складові частини світосприйняття, до яких входять процеси сприйняття (чуттєве відображення об’єктивної реальності), пізнання (творча діяльність дитини з освоєння дійсності) та відображення (узагальнений образ предметів або явищ об’єктивної дійсності). Деталізовано особливості експериментального вивчення рівнів сформованості світосприйняття у дітей на даному віковому періоді. Обґрунтовано методику констатувального етапу педагогічного експерименту, одним із завдань якого було визначити та проаналізувати рівні сформованості світосприйняття дітей 5–6 років. Визначено структуру досліджуваного процесу, яка включає три компоненти: когнітивний (сукупність знань та уявлень про світ, здобутих на основі індивідуального життєвого досвіду та виражених у ціннісних орієнтаціях
особистості); емоційно-ціннісний (ставлення до оточуючої дійсності та до самої себе внаслідок усвідомлення власних переживань щодо об’єктів, які сприймає дитина) та поведінковий (безпосередня можливість здійснення діалогічної взаємодії з оточуючим світом на засадах гуманізму); від ступеня сформованості кожного з зазначених компонентів залежить рівень сформованості світосприйняття дитини. Визначено та охарактеризовано рівні сформованості світосприйняття у дітей 5–6 років, серед яких: високий, достатній, середній та низький.

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНТЕГРОВАНОГО КУРСУ «Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ»

2022-06-08T13:18:33+03:00

Стаття присвячена дослідженню проблеми формування здоров’язбережувальної компетентності учнів початкової школи при вивченні інтегрованого курсу «Я досліджую світ». Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань збереження здоров’я особистості людини дозволив зробити висновок про те, що життєві пріоритети формуються, перш за все, в закладі освіти. Тому, від того, якими вони будуть, залежить майбутнє дитини і країни в цілому. У статті з’ясовано, що позитивний педагогічний ефект у формуванні здоров’язбережувальної компетентності учнів початкової школи в освітньому процесі при вивченні інтегрованих курсів, серед яких «Я досліджую світ», дає дотримання наступних педагогічних умов: реалізація аксіологічного підходу до формування в учнів початкової школи здоров’язбережувальної компетентності; стимуляція активної рольової позиції учнів у процесі опанування навичок здоров’язбереження; організаційно-методичне забезпечення належного супроводу
при формуванні навичок здоров’язбережувальної компетентності. У статті доведено, що інтегровані дисципліни сприяють розширенню в учнів
уявлення про навколишнє середовище, в якому вони живуть, про взаємозв’язок явищ і предметів, про взаємодопомогу, про існування різноманітного світу матеріальної та художньої культури. Звідси, використання сучасних форм, методів, прийомів, засобів та способів організації уроків, зокрема й інтегрованого курсу «Я досліджую світ», що має велике значення у здоров’язбереженні, оздоровленні, сприянні зміцненню здоров’я молодших школярів. Водночас це допомагає вчителю в умовах освітнього закладу вирішити головні завдання: підвищення якості освіти, формування здоров’язбережувальної компетентності в учнів початкової школи та всебічне виховання особистості.

МОДЕЛЬ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ОПП «ПОЧАТКОВА ОСВІТА» У НІЖИНСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ

2022-06-09T10:40:00+03:00

У статті розглядається актуальна проблема, пов’язана з особливостями реалізації моделі дистанційного навчання під час професійної підготовки вчителів початкової школи. Авторами наголошено, що розробка і введення дистанційного навчання в освітній процес – це важливе питання теорії та методики професійної освіти, а тому вимагає конкретизації, теоретичної визначеності та змістовного наповнення професійної підготовки студентів, визначення та введення відповідної моделі підготовки учителів початкових класів, нормативного та навчально-методичного забезпечення навчального процесу. На основі аналізу джерельної бази виявлено, що інваріантом організаційно- дидактичної системи дистанційного навчання майбутніх учителів початкової школи в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя є система, що характеризується: цілями, змістом освіти, засобами навчання, охопленням цілісного процесу здійснення дистанційного навчання як системи, умовами
технологізованої організаційної, педагогічної та навчальної діяльності, специфікою діяльності учасників освітнього процесу.
У статті зазначено, що за допомогою дослідження особливостей реалізації дистанційної форми навчання у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя було сконструйовано модель інваріантної організаційно-дидактичної системи дистанційного навчання здобувачів освіти ОПП «Початкова освіта». До складу розробленої моделі входять наступні блоки: концептуально-цільовий (передбачає зростання мотивації до самовдосконалення та самонавчання протягом усього життя); змістово-процесуальний (передбачає єдність змісту навчальних дисциплін, єдність способів засвоєння змісту та їх відповідність цьому змісту); операційно-діяльнісний (складається з трьох частин: мотиваційна, когнітивно-процесуальна та контрольно-оцінна); результативний (забезпечує моніторинг професійної підготовки майбутніх учителів початкових
класів). Підкреслено, що на якість дистанційного навчання майбутніх учителів початкової школи впливає вдала організація педагогічного супроводу студентів, яка містить у собі продуктивну міжособистісну взаємодію викладача та студентів під час всього навчального процесу.

ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ У СТУДЕНТІВ З КНР У ПЕДАГОГІЧНИХ ВИШАХ УКРАЇНИ

2022-06-09T11:51:21+03:00

У статті розглядається процес формування виконавської майстерності майбутніх педагогів-музикантів Китаю в процесі фортепіанного навчання та особливості фортепіанного навчання студентів з Китаю в педагогічних університетах України. Проблеми міжнаціональної взаємодії народів, що живуть у цивілізаційному просторі, завжди були у полі зору не тільки політики, соціології, але й педагогіки (А.Алексєєва, М. Волков, В. Горбунова, Г. Комаров, Л. Майковська та ін.). Зміст державних програм з освіти та просвітницької діяльності як України, так і Китаю спрямований на гармонійний духовний, інтелектуальний, естетичний, творчий розвиток дітей та молоді. Ефективність всебічної реалізації всіх потенціалів особистості зумовлена рівнем кваліфікації фахівців, які здійснюють педагогічні впливи на різних етапах її становлення. Відповідно до вимог сьогодення підготовка спеціалістів у галузі музичної освіти скеровується у напрямку вдосконалення процесу набуття професійних знань, умінь і навичок та здатності застосовувати їх у практичній діяльності із врахуванням особливостей розвитку науково-технічних процесів і їх впливу на смаки і методи реалізації можливостей кожної особистості. Стратегія музичної освіти сучасного Китаю спрямована, з одного боку, на підтримку національних традицій, а з іншого – на інтеграцію у світовий освітній простір, через культурні взаємовпливи, із збереженням своєї самоідентичності, але із урахуванням новаторських здобутків щодо освітньої складової. У межах реалізації освітньої стратегії щороку до педагогічних вишів України вступає значна кількість китайських студентів, які прагнуть ознайомитися із особливостями педагогічної освіти в Україні та, спираючись і використовуючи її здобутки, отримати відповідний фах згідно до їх здібностей і бажання. У формуванні професійної майстерності майбутніх педагогів-музикантів Китаю під час навчання в українських вищих навчальних закладах одним із найважливіших компонентів є фортепіанна підготовка. Виходячи з вищезазначеного, слід підкреслити нагальність та необхідність всебічного вивчення й розв’язання проблеми формування виконавської майстерності у студентів з КНР під час фортепіанного навчання в педагогічних вишах України.

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО ВІЙСЬКОВОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

2022-06-09T12:09:16+03:00

Стаття присвячена актуальній проблемі формування педагогічної майстерності викладача вищого військового навчального закладу. Описано постать сучасного викладача як лідера, який досягає успіху та здатен цьому навчити, має високу мотивацію й працює на результат; як креативного, сміливого й інноваційного науковця, професійного спікера, який розуміє потреби аудиторії та втілює всі свої задуми в освітній процес; як критично мислячого й інтелектуально незалежного офіцера, який уміє відшукати актуальну інформацію, спростувати фейк, протистояти інформаційному тиску, ухвалювати обґрунтовані рішення; який уміє навчити слухача діяти в нестандартних ситуаціях, ситуаціях смертельної небезпеки, обирати найоптимальніші підходи до розв’я- зання проблем і виконання військово-професійних завдань; який виховує військових лідерів. Визначено, що досягнення високих результатів у педагогічній діяльності забезпечується якістю підготовки викладача, виходячи з чого зазначено, що формування педагогічної майстерності необхідно розпочинати ще в період навчання й продовжувати розвивати її протягом усього періоду активної професійної
діяльності. Відображено відмінності у вимогах до викладача вищого військового навчального закладу й надано їх пояснення. Розкрито сутність чинників формування педагогічної майстерності викладача вищого військового навчального закладу як властивостей особистості, що мають бути притаманні кожному потенційному науково-педагогічному працівнику, лежать в основі педагогічної майстерності й закладають її фундамент,
визначають схильність до педагогічної діяльності та безперервного професійного розвитку, досягнення високих результатів і характеризують рівень його військово-професійної підготовки. Серед них виділено педагогічні здібності, педагогічну спрямованість, ерудованість, високу пізнавальну активність, особистісні якості та цінності, лідерські якості, потребу у професійному розвитку, прагнення до самоствердження та самореалізації в науково-педагогічній діяльності, педагогічну рефлексію, високий військово-професійний вишкіл, бойовий досвід.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ НАВЧАЛЬНОЇ АВТОНОМІЇ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

2022-06-09T12:23:25+03:00

Стаття присвячена актуальній проблемі створення необхідних психолого-педагогічних умов для розвитку навчальної автономії студентів у процесі
формування професійної компетентності майбутніх вчителів англійської мови у закладах вищої освіти в Україні. На основі аналізу фахової літератури та спостережень за навчальним процесом з практики усного та писемного мовлення англійської мови та методики навчання іноземних мов на факультеті іноземних мов Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя запропоновані шляхи вирішення проблеми формування відповідальності студентів за власне навчання: перехід до студентоцентрованої моделі навчання, створення сприятливого навчального середовища, розвиток здатності до рефлексії та переносу цієї поведінки поза межі навчального середовища, обізнаність студентів із структурою навчального курсу, навчальними цілями, змістом, формами контролю, та потрібними навчальними стратегіями, володіння інформацією про існуючі теорії та підходи до вивчення та оволодіння іноземною мовою, створення можливостей до здійснення вибору та прийняття рішень, розвиток та підтримка позитивної мотивації до навчання, впровадження активних та інтерактивних форм і методів навчання, взаємонавчання, самооцінювання, залучення студентів до наукової роботи та філологічних досліджень, зміна ролі викладача та набуття ним функції помічника, асистента, фасилітатора в навчанні. Запропоновані конкретні способи, прийоми, рекомендації для створення цих умов. Розглянуті можливі ризики та ускладнення в процесі розвитку навчальної автономії, які пов’язані із схильністю викладачів та студентів до традиційних форм навчання, відсутністю навчальних матеріалів, які
сприяють розвитку автономної поведінки студентів.

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛ. ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ.

2022-06-10T11:07:04+03:00

У статті в основі вивчення наукових досліджень і публікацій аналізуються аспекти освітньої діяльності, методи реалізації та морально-виховні орієнтири протестантських громад у культурно-суспільному просторі досліджуваного періоду. Визначено, що реформаційний суспільно-релігійний рух у країнах Європи ХVІ ст. сприяв стрімким змінам в осмисленні навколишньої дійсності та ставленні до людини, що відзначилось на освітньо-виховній діяльності громад протестантів. Виокремлено напрямки позаінституційної громадсько-педагогічної діяльності, зокрема, в поширенні елементарної грамотності серед населення. Висвітлено, що громадсько-педагогічна діяльність громад позитивно впливала на розвиток особистості в наступних аспектах: розумовому, творчому, патріотичному, соціальному, моральному, вітчизняному і європейському культурному. У статті зазначено, що діяльність протестантів відіграла велику роль у впровадженні та розповсюдженні природничо-екологічних наукових знань.
Важливим здобутком протестантських громад було використання під час богослужіннях рідної, української мови, що мало вплив на утворення національного, етнонаціонального та патріотичного світогляду. Вагомою для протестантів була проблема видань релігійної літератури українською мовою. У статті зауважено, що сьогодні протестантська освітньо-виховна діяльність громад в Україні та за кордоном розглядається як відображення її довготривалого розвитку в контексті різних політичних і державних утворень. Наголошено, що протестантські громади приймають участь у формуванні морально-духовного середовища для гармонійного розвитку дітей, допомагають сім’ям із проблемами, забезпечують засобами до існування дитячі будинки сімейного типу. Окремим компонентом діяльності протестантських громад виділено поєднання європейського та вітчизняного освітнього досвіду, взаємодію православних та протестантських педагогів, громадських діячів у напрямку поширення освіти та
національних ціннісних орієнтирів. У глобальному сенсі діяльність має на меті ідею забезпечення злагоди між людьми, підтримання миру у світі, декларування ідеї Свободи, як європейської цінності.

З ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ ГРИГОРІЯ ВЕРЬОВКИ: МЕТОДИ, УЧНІ, ТРАДИЦІЇ

2022-06-10T11:22:11+03:00

У статті розглянуто деякі маловідомі аспекти біографії і творчо-педагогічної діяльності народженого на Чернігівщині видатного українського хормейстера, композитора, фольклориста, педагога і музично-громадського діяча Г. Г. Верьовки. Проаналізовано обставини становлення його творчої особистості, що відбувалася на ґрунті вітчизняних музичних традицій в історико-культурному контексті українського Відродження першої третини XX століття. В подальших умовах руйнівного для національної культури політичного тиску радянської ідеологічної системи митець зумів зберегти певні естетичні та моральні орієнтири, що визначили особливості його творчої і педагогічної діяльності. Відзначено вплив мистецького подружжя Г. Верьовки та Е. Скрипчинської у становленні та формуванні традицій диригентсько-хорового факультету Київської консерваторії. Творча постать Е. Скрипчинської була уособленням глибоких академічних знань та широкої мистецької ерудиції. Методи музично- педагогічної роботи Г.Верьовки спиралися на наслідування традицій професійного і народного співу, набуття та вдосконалення творчого досвіду і диригентських навичок у практичній діяльності. В його класі панувала атмосфера дбайливого, натхненного ставлення до виконуваних музичних творів. Плодами праці корифеїв стало виховання когорти талановитих учнів, які також вже стали легендарними постатями українського хорового мистецтва. У статті висвітлено творчі постаті знаних хорових диригентів, випускників Київської консерваторії, які зробили непересічний вклад у розвиток українського
музичного мистецтва. У творчій та педагогічній діяльності видатних митців П. Муравського – багаторічного керівника консерваторського студентського хору, Л. Венедиктова – унікального оперного хормейстера і педагога, В. Колесника – талановитого музиканта й організатора, активного пропагувача української музики на Заході, відчувається глибинне осмислення досвіду навчання у Г. Верьовки, продовження започаткованих ним традицій. Педагогічна спадщина Г. Верьовки та Е. Скрипчинської, створені ними традиції виховання хорових диригентів у Київській консерваторії відіграли вагому роль у розвитку сучасної української хорової культури.