Наукові записки. Серія "Психолого-педагогічні науки" (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя)

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ДИСКУРСИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

2022-12-21T09:59:21+02:00

Предмет дослідження автора – репрезентація моделі дискурсивної компетент-
ності майбутніх учителів початкових класів. На основі вивчення широкого кола
літератури автор аналізує основні підходи до визначення понять «модель»,
«дискурсивна компетентність учителя».
Автор репрезентує дефініцію дискурсивної компетентності майбутніх учителів
початкових класів як окремого компонента в структурі комунікативної
компетентності, яка характеризується глибоким опануванням різних видів
професійного дискурсу, володінням комплексом дискурсивних умінь та навичок,
необхідними якостями: відкритість, толерантність, емпатія; здатністю до
вільного застосування мовних засобів в різних професійних ситуаціях, які
забезпечують управління мовною подією з урахуванням характеру спілкування
(настроєм учнів, їх реакцією на ті чи інші мовні дії та вчинки, безпосередніми
обставинами ситуації спілкування тощо).
З урахуванням ідей Є. Хачатрян розкрито основні підходи до структури дискур-
сивної компетентності; запропоновано власні компоненти дискурсивної компе-
тентності майбутнього учителя початкової школи, основними з яких є:
когнітивний, процесуально-діяльнісний та рефлексивно-мотиваційний. Критерія-
ми цих компонентів визначено відповідно інформаційно-мотиваційний, інтерак-
тивно-когнітивний та перцептивно-діяльнісний.
Науковою новизною роботи є те, що згідно з типами компетентностей учите-
лів автором обґрунтовано й розроблено модель дискурсивної компетентності
майбутніх учителів початкової школи, яка уміщує сукупність таких взаємо-
пов’язаних блоків: нормативно-цільового, теоретико-методологічного, техно-
логічного, діагностичного та результативного. Значну увагу автор зосереджує
на характеристиці трьох етапів процесу формування дискурсивної компе-
тентності майбутніх учителів початкової школи: орієнтувально-мотивацій-
ного, когнітивно-діяльнісного, рефлексивного.
У статті представлено характерні особливості створеної моделі дискурсивної
компетентності майбутніх учителів: її структурна компонентність, концеп-
туальність, прогностичність, відображення відкритого та керованого процесу
взаємодії суб’єктів освітнього процесу початкової школи.

ДИТИНА-ЖЕРТВА БУЛІНГУ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

2022-12-21T10:01:27+02:00

У статті розглянуто проблему соціально-педагогічної допомоги дітям-жертвам
булінгу. Її метою є аналіз змісту соціально-педагогічної допомоги дітям-жертвам
булінгу в умовах закладу освіти. Представлено різні позиції щодо явища булінгу
та булінг-структури. Проаналізовано особливості та характеристики дітей-
жертв булінгу. Представлено портрет потенційної жертви булінгу через
визначення типових ознак жертви булінгу, емоційного фону та особливостей
поведінки жертв булінгу. Наведено характеристику типів жертв булінгу (пасив-
на, провокативна, хронічна), симптоматику булінгу, ознаки впливу на здоров’я
дітей, наслідки у майбутньому дорослому житті.
Визначено, що допомога дітям-жертвам булінгу є важливим напрямом соціально-
педагогічної роботи, має бути комплексною і різнорівневою, не обмежуючись
лише роботою з дитиною, яка стала жертвою шкільного булінгу. Проаналізовано
етапи соціально-педагогічної допомоги: діагностичний; індивідуальна допомога
жертвам булінгу; групова робота, яка опирається на систему взаємодії учнів,
класного керівника, вчителів і класу, батьків учасників булінгу. З’ясовано, що
соціально-педагогічна робота з жертвами булінгу має здійснюватися із викорис-
танням як традиційних, так і інноваційних методів роботи: бесіди, індивідуальні
консультації, корекційно-розвивальні заняття, групові заняття з елементами
тренінгу, години спілкування та ін.
Оскільки булінг є навмисним, груповим, усвідомленим і організованим процесом,
він не може бути припинений без втручання фахівців (педагогів, психологів,
соціальних педагогів) і батьків. Це передбачає цілеспрямовану антибулінгову ро-
боту, що вимагає залучення всіх наявних ресурсів закладу освіти і оточення
дитини.

СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ «КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ МЕНЕДЖЕРА» У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

2022-12-21T10:02:02+02:00

У статті обґрунтовано актуальність проблеми формування конкурентоспро-
можності у майбутніх менеджерів у процесі їх професійної підготовки. Автором
здійснена систематизація наукових уявлень про конкурентоспроможність
майбутнього фахівця. Проведено аналіз різних підходів до визначення понять
«конкурентоздатність», «конкурентоспроможність фахівця», визначено сут-
ність поняття «конкурентоспроможність менеджера сфери освіти».
Здійснено теоретичний аналіз основних підходів до розуміння сутності та
компонентного складу «конкурентоспроможності». У результаті проведеного
аналізу авторка узагальнює існуючі підходи і розглядає досліджуваний феномен як
чотирьохкомпонентне явище, складовими якого є: мотиваційно-ціннісний, когні-
тивний, діяльнісний та особистісно-рефлексивний компоненти. Установлено,
що мотивайційно-ціннісний компонент передбачає професійно спрямовану
орієнтацію магістрів на управлінську діяльність; наявність мотивів та ціннісних
установок, що спонукають їх до самоактуалізації, самоствердження, сформо-
ваність позитивної настанови на різні види соціально значущої активності.
Зазначено, що когнітивний компонент визначає, відображає знання сутності та
закономірностей управлінської діяльності, знання щодо самооцінки та самопіз-
нання свого професійного потенціалу. Діяльнісний компонент передбачає
сформованість умінь пізнавального, комунікативного та регулятивного харак-
теру, що визначають успішність конкурентоспроможної поведінки. Особистісно-
рефлексивний компонент визначає вміння аналізувати результати власної
діяльності, об’єктивно оцінювати власний рівень управлінської діяльності,
управляти саморозвитком та професійним зростанням.

ЕКСКУРСІЇ ЯК ЗАСІБ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСАД ХУДОЖНЬОГО КРАЄЗНАВСТВА У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

2022-12-21T10:02:43+02:00

У статті розглядається проблема використання засад художнього краєзнав-
ства у сучасній практиці закладів дошкільної освіти. Вказано на те, що кожен із
регіонів України має свою історико-культурну неповторність, що має бути
закладеним у зміст освітньої та виховної роботи з дітьми та молоддю. Здійснено
аналіз, розкрито сутність та взаємозв’язок понять «краєзнавство», «народо-
знавство» та «художнє краєзнавство». Шляхом встановлення ієрархії даних
понять визначено, що художнє краєзнавство є невід’ємною складовою загального
краєзнавства як науки, має комплексний характер, власний об’єкт та предмет
дослідження. Вказується на те, що художнє краєзнавство має великі пізнавальні
та виховні можливості, орієнтуючи особистість у процесі її взаємодії із об’єктами
художньої спадщини рідного краю на активізацію внутрішніх механізмів станов-
лення духовних цінностей особистості.
Доведено, що у закладі дошкільної освіти робота з дітьми має народознавче
спрямування, надаючи більш узагальнені дані стосовно культури України й дещо
зменшуючи при цьому обсяг інформації про своєрідність культури рідного для
дітей краю. Проаналізовано сутність художнього краєзнавства як процесу
вивчення, засвоєння, збереження, розвитку та поширення цінностей художньої
культури рідного для людини краю. Авторами наголошується, що художньо-
краєзнавча робота є певною системою, для реалізації якою педагогу слід чітко
визначати його змістову та організаційну складові.
Схарактеризовано екскурсію як метод і форму краєзнавчої роботи. Запро-
поновано класифікацію екскурсій та визначено специфіку художньо-краєзнавчих
екскурсій. Окреслено окремі питання стосовно становлення й розвитку екскурсії
як форми організації навчальної та виховної роботи у закладі освіти. Розкрито
внесок окремих вчених у розбудову методики проведення екскурсій з дошкіль-
никами у дитячому садку.
Визначено низку вимог щодо проведення художньо-краєзнавчих екскурсій з дітьми
у закладі дошкільної освіти. Вказано, якою мірою мають ураховуватися вікові
особливості дошкільників щодо залучення їх до екскурсійних заходів.

ФОРМУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ЗНАНЬ ТА УМІНЬ ШКОЛЯРІВ ІЗ ДОПОМОГОЮ ФРЕЙМІВ

2022-12-21T10:31:38+02:00

Навчальний процес завжди потребує залучення засобів, які активізують розви-
вальну діяльність школярів. До них належить застосування фреймів, що дозволяє
надати знанням і вмінням учнів системності, структурованості, а також
включити дітей у процеси дослідження різних видів літературного матеріалу.
Виникає потреба знайти «точки дотику» між традиційними в методиці вивчення
словесності діяльнісними механізмами та додатковими дидактичними можли-
востями, які надають фрейми. Тому автор статті розв’язує завдання, що
полягає в узгодженні процедурних компонентів уроку літератури з технологією
фреймів, демонструє взаємодію шляхів аналізу художніх творів із навчальними
моделями, що виникають у результаті застосування названого дидактичного
прийому. Він описує наповнення як статичної, так і динамічної частини фреймів,
підкреслює навчальну ефективність у випадку здійснення різних варіантів літе-
ратурного аналізу, встановлює зв’язки з традиційними графічними моделями
наочності. У статті продемонстровано, яким чином із допомогою фреймів
можна забезпечити дослідницьку програму школярів на рівні сюжету, хронотопу,
композиції, образів-персонажів, художньої мови, тематики й проблематики,
світоглядної стратегії письменника, жанрових та стильових особливостей
тексту. Окремим моментом представлено роботу з історико-літературними
матеріалами, зокрема із життєвим та творчим шляхом письменника, вивчення
якого відбувається на хронологічній або тематичній основі. В усіх випадках
фрейми дозволяють надати роботі школярів цілеспрямованості, а за умови
неодноразовою повторюваності дослідницьких дій з однотипними видами
навчального матеріалу вони стають ключовим моментом у закріпленні й засто-
суванні цілого ряду процедурних умінь.

СУЧАСНІ ПЕДАГОГІЧНІ ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ (І ЦИКЛУ)

2022-12-21T11:15:29+02:00

Стаття присвячена важливому питанню сучасного освітнього та виховного
процесу, а саме розвитку творчих здібностей молодших школярів (учнів І циклу).
У статті обґрунтована необхідність створення сприятливих умов та викорис-
тання різноманітних форм, методів і завдань під час навчання для того, щоб
вдало та гармонійно розвивати творчі здібності дітей 1–2 класу.
На основі дослідження, аналізу та узагальнення сучасної наукової джерельної бази,
у статті розкривається поняття сучасних педагогічних завдань та методів, які
широко розкривають творчі здібності молодших школярів. Зазначається, що
такі компоненти творчих здібностей учнів 1–2 класів, як творча увага та
мислення можна назвати основними і це припускає використання певних завдань.
До того ж, авторами статті наголошується, що з розвитком творчих здібнос-
тей в учнів все більше виникає зацікавленість у нових знаннях, підвищується
рівень самостійності в навчанні, і тому вчитель має зосередити увагу на
розкритті допитливості та цікавості в учнів, розширенні їхнього інтересу до
навчання, пізнавання та мислення, формуванні комунікативних умінь і т. д.
У статті підкреслюється, що багато уваги слід приділяти використанню
творчих завдань у навчальному та виховному процесі. Виділено та охаракте-
ризовано три рівня складності творчих завдань у сучасній школі: початковий,
середній та високий, а також зауважується, що потрібно враховувати дані рівні
складності в процесі розвитку творчих здібностей дітей.
Авторами проаналізовано та визначено найбільш вдалі та активні методи
навчання та розвитку творчих здібностей учнів І циклу, а саме: бесіда, дидак-
тична гра, інтерактивні методи, метод мозкового штурму, метод комбіна-
торних дій, метод «Думай про інше», проектний метод, метод «Створення
ситуації успіху». Висвітлена їхня доцільність та переваги використання, запро-
поновані певні завдання. Також автори вважають, що в процесі розвитку творчих
здібностей учнів вчитель має дотримуватися таких принципів, як, наприклад,
підтримка учнів, віра у їх силу, інформативність та важливість матеріалу для
учнів, активність у використанні сучасних форм та методів і т. д. Ствер-
джується, що впровадження в навчальний процес зазначених видів роботи
слугуватиме успішному та ефективному розвитку творчих здібностей дітей.

Вікові зміни навчально-пізнавальних інтересів учнів ІХ–ХІ класів

2022-12-21T11:20:34+02:00

У статті розглядається актуальна проблема динаміки розвитку навчально-
пізнавальних інтересів учнів протягом трьох останніх років навчання в школі.
Автором наголошено, що інтереси виступають дієвими мотивами поведінки і
діяльності людини. Вони стимулюють дії людини, направлені на подолання тих
чи інших життєвих труднощів, виступають важливою запорукою досягнення
поставлених цілей. Серед різноманітності інтересів важлива роль належить
навчально-пізнавальним інтересам людини. Вивчення закономірностей та умов
формування і розвитку даних інтересів є особливо важливим та актуальним для
сучасної психології. Формування та розвиток навчально-пізнавальних інтересів в
учнів передбачає не тільки максимальне врахування можливостей навчальних
дисциплін, реалізацію методичних вимог до їх викладання, а й психологічно
правильну побудову навчального процесу у відповідності з можливостями учнів
та вчителя (інтелектуальними, вольовими, та емоціональними). На основі
аналізу психолого-педагогічної літератури встановлено, що науковцями не
завжди належна роль відводиться висвітленню динаміки розвитку навчально-
пізнавальних інтересів учнів протягом трьох останніх років навчання в школі. В
результаті цього отримується дещо одностороння (статична) картина
розвитку навчально-пізнавальних інтересів учнів. У статті зазначено, що за
допомогою проведеного дослідження навчально-пізнавальних інтересів учнів ІХ-ХІ
класів у Ніжинській ЗОШ № 7 було встановлено, що навчально-пізнавальні інте-
реси особливо помітно виявляються у учнів лише випускних класів. Підкреслено,
що з віком учнів навчально-пізнавальні інтереси стають більш усвідомлюваними.
Це виражається (в порівнянні з дев’ятикласниками) у певному «раціоналізмі»
вибору майбутньої професії, покращується диференціація навчально-пізнаваль-
них інтересів. Одночасно посилюється загальне позитивне ставлення до нав-
чально-пізнавальної діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ ДІТЕЙ 4–5 РОКІВ ЗАСОБАМИ МАЛЮВАННЯ В УМОВАХ ЗДО

2022-12-22T11:22:20+02:00

У статті розглядається проблема формування у дітей дошкільного віку (4–
5 років) основ художньої творчості засобами малювання. Наголошується, що
означена проблема є складовою актуального на сьогодні завдання дошкільної
освіти – художнього розвитку та виховання дітей дошкільного віку. У статті
автори вказують на основні компоненти, критерії та показники розвиненості
художньої творчості дітей чотирьох-п’яти років, у відповідності з якими було
розроблено емпіричну методику. Крім того, акцентується увага на загальних
показниках художньої творчості дітей 4–5 років, на які звертається увага у
дослідженні: захопленість образотворчою діяльністю, оригінальність у ство-
ренні художніх образів у малюванні.
У емпіричному дослідженні авторами зафіксовано, що переважна більшість (30 %)
дошкільників характеризується низьким рівнем розвиненості художньої твор-
чості, які проявляються у їх образотворчій діяльності, 53 % дітей чотирьох-
п’яти років властивий середній рівень художньої творчості. Найменше виявлено
дошкільників чотирьох-п’яти років (17 %), які мають високий рівень сформова-
ності художньої творчості. Загалом 83 % дітей середньої групи ЗДО характе-
ризуються недостатньою мірою сформованості художньої творчості у
малюванні.
Вивчаючи виховні впливи педагогів на формування художньої творчості з’ясо-
вано, що вихователі недостатньо оцінюють потенціал малювання у розвиткові
дитячої творчості, використовують обмежений арсенал засобів в освітньому
процесі. Переважна більшість педагогів у ЗДО лише епізодично допомагають
опануванню дітьми чотирьох-п’яти років найбільш вагомими засобами малю-
вання, формуючи художні вміння дошкільників і зовсім мало вихователі співпрацю-
ють у цьому плані з батьками дітей. Лише невелика кількість педагогів взаємо-
діють з даної проблеми з батьками вихованців середньої групи. Також не всі
вихователі вірно розуміють саме явище дитячої творчості, хоча й підкреслюють
її спрямованість на пізнання світу, але не достатньо усвідомлюють як її потрібно
підтримувати
Виховний вплив батьків на художню творчість дітей 4–5 років не можна назвати
системним. Переважна більшість дорослих не цікавиться розвитком образо-
творчості дітей у малюванні, лише біля половини батьків виявляють зацікавле-
ність у розширенні засобів малювання. Водночас невелика частина батьків дітей
налаштована на співпрацю з педагогами ЗДО у цьому контексті освітнього
процесу.
За результатами проведеного дослідження зроблено висновок щодо необхід-
ності оптимізації процесу формування художньої творчості дітей чотирьох-
п’яти років у малюванні.

ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ 5–6 РОКІВ У КОНТЕКСТІ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

2022-12-22T11:23:46+02:00

У статті розглядається проблема формування у дітей дошкільного віку (5–
6 років) пізнавальних здібностей. Наголошується, що означене питання є складо-
вим актуального на сьогодні завдання дошкільної освіти – розумового розвитку
та виховання дітей дошкільного віку. У статті автори вказують на основні
компоненти, критерії та показники сформованості пізнавальних здібностей
дітей п’яти-шести років, у відповідності з якими було розроблено емпіричну
методику. Також акцентується увага на загальних показниках пізнавальних
здібностей дітей 5–6 років, на які звертається увага у дослідженні: зацікавле-
ність дошкільників пізнавальною діяльністю, задоволеність дітей досягнутими
результатами у пізнанні.
У емпіричному дослідженні авторами зафіксовано, що значна кількість (30 %)
старших дошкільників характеризується низьким рівнем розвиненості пізнаваль-
ної діяльності, 50 % дітей п’яти-шести років властивий середній рівень пізна-
вальних здібностей. Найменше виявлено дошкільників чотирьох-п’яти років
(20 %), які мають високий рівень сформованості пізнавальних здібностей.
Загалом 80 % дітей старшої групи ЗДО характеризуються недостатньою
мірою сформованості пізнавальних здібностей.
Вивчаючи виховні впливи педагогів на формування пізнавальних здібностей
з’ясовано, що вони недостатньо оцінюють потенціал здатностей старших
дошкільників до здійснення пізнавальних дій у розумовому вихованні, використо-
вуючи при цьому обмежений арсенал засобів в освітньому процесі. Переважна
більшість педагогів лише зрідка допомагають опануванню дітьми п’яти-шести
років найбільш вагомими розумовими діями, операціями. Зовсім мало вихователів
співпрацює у цьому плані з батьками дітей. Також не всі вихователі вірно розу-
міють саму суть явища дитячих пізнавальних здібностей, хоча й підкреслюють
їх спрямованість на пізнання світу, але не достатньо усвідомлюють як саме
потрібно підтримувати їх розвиток.
Виховний вплив батьків на пізнавальні здібності дітей 5–6 років не можна назвати
системним. Переважна більшість дорослих не цікавиться їх розвитком у власних
дітей, проте половина батьків виявляють зацікавленість у збагаченні пізнаваль-
ного досвіду дошкільників та формування у них цього роду загальних здібностей.
Разом з тим, невелика частина батьків старших дошкільників зорієнтована на
співпрацю з вихователями в освітньому процесі.
За результатами проведеного дослідження зроблено висновок щодо необхідності
оптимізації процесу формування пізнавальних здібностей старших дошкільників.

ПРОЕКТИ НА УРОКАХ ІНФОРМАТИКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ІНФОМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2022-12-22T11:24:30+02:00

У статті розглядаються питання формування інформаційно-комунікаційної
компетентності молодших школярів на уроках інформатики в початковій школі
засобами проєктної діяльності. Автор наголошує, що призначення закладів
освіти у наш час (і початкової школи у тому числі) полягає у формуванні в здобу-
вачів освіти компетентностей, які сьогодні виступають запорукою успішного
професійного та особистісного життя людини. Також в умовах стрімкого
розвитку комп’ютерної техніки та інформаційних технологій, пріоритетом
розвитку освіти визначається впровадження в освіті сучасних інформаційно-
комунікаційних технологій, що забезпечують удосконалення освітнього процесу,
доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до
життєдіяльності в інформаційному суспільстві. А найефективнішим засобом
вирішення поставлених завдань виступають проєкти як діяльність з розв’язання
різноманітних проблем. Проєкти мають певні особливості і значно підвищують
мотивацію школярів до навчання, оскільки утворюють розумний баланс між
академічними знаннями і прагматичними вміннями. Застосування проєктної
діяльності в освітньому процесі дає змогу комплексно вирішувати завдання
навчання, виховання та розвитку школи. Виконання проєктів молодшими школя-
рами сприяє формуванню особистість, яка краще адаптується до змінних умов
та обставин, орієнтується у різноманітних ситуаціях, успішно інтегрується в
суспільство, визначає і втілює свою життєву стратегію, здатна до самоорга-
нізації, самореалізації, розкриття творчого потенціалу. Важливу роль у
розв’язанні проєктних проблем грають інформаційні технології, знайомство і
засвоєння яких відбувається на уроках інформатики в початковій школі. Застосу-
вання інформаційно-комунікаційних технологій у проєктній діяльності дає змогу
оволодівати новими способами роботи з альтернативними джерелами знань,
встановлювати нові контакти для розширення сфери спілкування. Позитивні
емоції, які учні отримують у проєктній діяльності з використанням інформаційно-
комунікаційних технологій зміцнюють в них впевненість у собі, сприяють
розвитку їх пізнавальної активності, підвищенню мотивації до вивчення шкільних
предметів. У такому разі виконання проєктів з використанням інформаційно-
комунікаційних технологій має бути невід’ємним структурним елементом
освітнього процесу початкової школи.

ОСНОВИ ТРЕНІНГУ ЯК ОСОБЛИВОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

2022-12-22T13:04:48+02:00

В останні роки в роботах науковців багато уваги приділяється впровадженню
активних форм навчання при підготовці майбутніх фахівців, серед яких особливо
виділяють навчальний тренінг, який стає невід’ємною частиною освітнього
процесу у закладі вищої освіти. Тренінг нині є універсальним методом для бага-
тьох наукових сфер, оскільки дає можливість вченим-практикам швидко знахо-
дити розв’язання великої кількості проблем, актуальних для сьогодення. Його
важливість полягає в ефективності розв’язання завдань, пов’язаних з тренуван-
ням навичок спілкування, умінням контролювати свої емоції, пізнання та сприй-
няття свого внутрішнього світу, особистісного та професійного зростання.
Доведено, що на сьогодні в психолого-педагогічній літературі тренінг виступає
як одна з групових форм роботи над розвитком особистості, тому саме понят-
тя «тренінг» поєднує в собі чимало методик, побудованих на різних теоретичних
підґрунтях. На сьогодні поняття тренінгу не має єдиного універсального визна-
чення.
У статті проаналізовано суть поняття тренінг, уточнено поняття навчальний
тренінг, який визначаємо як це спеціально організовану форму навчального
процесу та відповідний спосіб розвитку здібностей особистості до навчального
процесу, в ході якого відбувається оволодіння нею різними видами діяльності,
зокрема і професійною.
Тлумачення поняття тренінг проводилось через декілька парадигм, а саме:
тренінг як своєрідна форма «дресури»; тренінг як процес тренування, результа-
том якого є формування умінь і навичок ефективної поведінки особистості;
тренінг як форма активного навчання індивіда, метою якого виступає передача
психолого-педагогічних знань, а також розвиток деяких умінь і навичок; тренінг
як метод створення умов для саморозкриття учасників і самостійного пошуку
ними способів вирішення власних психологічних проблем.
Визначено та деталізовано ознаки тренінгу: групова робота на ряді принципів;
націленість на соціально-психологічну допомогу учасникам групи в саморозвитку;
наявність сталої, постійної групи учасників, котрі періодично збираються на
зустрічі; певна просторово-часова організація; в груповій роботі акцент зосере-
джений на взаєминах між учасниками групи, які розвиваються та аналізуються в ситуації «тут і тепер»; використання активних методів групової роботи;
об’єктивація суб’єктивних почуттів і емоцій учасників групи відносно один одного
відбувається в групі, вербалізована рефлексія; атмосфера розкутості і свободи
спілкування між учасниками, клімат психологічної безпеки; реалістичність
використовуваного матеріалу в роботі з групою під час занять; персоніфікація;
зворотний зв’язок; корекція розуміння учасниками матеріалу під час роботи в
групі; відсутність соціального тиску; конфіденційність; рівні умови для всіх
учасників тренінгу.

ВПЛИВ НАВЧАЛЬНИХ ТА ПРОФЕСІЙНИХ ІНТЕРЕСІВ НА СВІДОМИЙ ВИБІР НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ 014 СЕРЕДНЯ ОСВІТА ТА 053 ПСИХОЛОГІЯ У НІЖИНСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ

2022-12-22T13:06:31+02:00

У статті розглядається актуальна проблема дослідження навчальних та
професійних інтересів студентів-першокурсників, їх намірів та планів на
найближче майбутнє, впевненості у свідомому і обдуманому виборі професії.
Автором наголошено, що до цього часу не розроблено єдиного підходу до змісту
професійного самовизначення психологів та майбутніх вчителів закладів
середньої освіти, формування їх профорієнтаційної компетентності. На основі
аналізу психолого-педагогічної літератури встановлено, що вивчення навчаль-
них та професійних інтересів здобувачів вищої освіти першого року навчання
дозволить з’ясувати мотиви їх вступу на навчання, визначити «вузькі місця» у
профорієнтаційній роботі і профвідборі майбутніх психологів та вчителів,
допоможе краще побачити перспективи такої роботи, її ще нереалізовані резер-
ви, здійснити необхідні корективи у їх підготовку. За допомогою проведеного
дослідження встановлено, що позитивне емоціональне ставлення до професії
психолога не доповнюється знанням про реалії особливостей та складності
цього виду діяльності, ті проблеми, з якими постійно стикається практичний
психолог. Інтерес, готовність до роботи з людьми далеко не завжди доповню-
ється хоч би елементарним досвідом такої роботи, це швидше позначення
потенцій, ніж реалій діяльності. Значна частина студентів зв’язує свою майбут-
ню професію із власними особистими проблемами, які не можуть бути сильним і
дієвим мотивом у тривалому ставленні до професії психолога. На основі
встановлених особливостей навчальних та професійних інтересів розроблено
рекомендації щодо їх врахування в навчальному процесі у вищій школі. Підкреслено
важливість появи в школах факультативних навчальних дисциплін педагогіки та
психології, на яких учні мали б можливість ознайомитися з навичками практичної
роботи з людьми, розвивати в себе комунікативні уміння, та постійної взаємодії
закладів середньої і вищої освіти, наступності і послідовності у цій роботі.

ПОСТАТЬ СПРАВЖНЬОГО КОМАНДИРА-ЛІДЕРА

2022-12-22T13:07:13+02:00

Російсько-українська війна активізувала питання лідерства серед офіцерів,
командирів, спонукала прояву ними своїх найкращих якостей і показу високого
рівня професійної підготовленості на полі бою. У статті окреслено портрет
справжнього командира-лідера, з’ясовано його основні властивості та вміння, що
забезпечують ефективне виконання військово-професійних завдань та керів-
ництво підлеглим особовим складом, зокрема в бойових умовах. Справжній коман-
дир-лідер, здатний вести за собою особовий склад, приймати складні рішення й
ефективно діяти в умовах викликів і загроз, спонукати підлеглих до цілеспрямо-
ваних дій та здійснення героїчних вчинків, на сьогодні є символом віри, довіри й
перемоги.
Справжнього командира-лідера охарактеризовано як воїна, який завжди поруч зі
своїми бійцями в бою, проходить випробування боєм, уміє долати страх і невдачі
підлеглих, зміцнює їх психічну стійкість, вселяє в них віру в перемогу, цілеспря-
мовано рухається до успіху, досягаючи з командою тактичних та стратегічних
цілей. Виокремлено вміння командира-лідера працювати в умовах невизначеності
й з новими викликами, зокрема під час бойових дій, володіння беззаперечними
лідерськими якостями, ораторським мистецтвом.
З’ясовано, що справжній командир-лідер здатен підготувати нових лідерів, він
знає та розуміє, що успіх бойового завдання є не лише результатом його
командування підрозділом, а й роботи всієї команди. Доведено, що командир-лідер
несе цілковиту відповідальність і приймає ефективні рішення, користується
значною повагою серед підлеглих та повноцінно віддається своїй діяльності.
У статті наведено приклади справжніх командирів-лідерів, які сьогодні успішно
керують особовим складом на полі бою й крок за кроком ведуть Україну до
перемоги. Наголошено, що володіння командиром зазначеними якостями та
вміннями дають змогу офіцеру бути ефективним керівником і лідером у
військовому підрозділі, формувати команду, яка на чолі з ним забезпечує успішне
виконання бойових завдань, зокрема в умовах прямої загрози життю та здоров’ю
військовослужбовців.

ТЕХНОЛОГІЇ РОЗВИТКУ SOFT SKILLS В СИСТЕМІ ФАХОВОЇ БАКАЛАВРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ХОРОВИХ ДИРИГЕНТІВ

2022-12-22T13:08:31+02:00

У статті досліджуються технології розвитку soft skills в системі фахової
бакалаврської підготовки хорових диригентів, які являються важливим чинником
забезпечення майбутньої успішної професійної діяльності. Здійснено трактуван-
ня сутності категорії «soft skills» та досліджено головні характерні ознаки soft
skills. Зʼясовано, що наявні три категорії soft skills: когнітивні (критичне мислення,
новаторське мислення, навички вирішення проблем, таймменеджмент тощо),
соціально-комунікативні (комунікативні навички, етика спілкування, навички
групової роботи, міжособистісні навички, трудова етика тощо), атрибути
особистості і складові емоційного інтелекту (емоційний інтелект, гнучкість,
оптимізм, креативність, чесність, мотивація, емпатія тощо). Проведено аналіз
Стандарту вищої освіти зі спеціальності 025 «Музичне мистецтво» для
першого (бакалаврського рівня) вищої освіти, що визначає весь спектр спеціаль-
них фахових компетентностей та результатів навчання майбутніх хорових
диригентів. Проведено аналіз процесу формування та розвитку soft skills у
майбутніх хорових диригентів через аналіз освітнього стандарту їх спеціаль-
ності. Проведено загальний огляд навчальних компонентів для профілізації
«Диригентсько-хорове мистецтво» з позиції забезпечення формування та
розвитку soft skills. Здійснено аналіз навчальних дисциплін профілізації «Дири-
гентсько-хорове мистецтво», які скеровані на формування та розвиток дифе-
ренційованих soft skills у майбутніх хорових диригентів. Проаналізовано дисцип-
ліну «Фахова музично-виконавська підготовка» в ракурсі її можливостей безпо-
середньо формувати soft skills майбутнього хорового диригента, яка сприяє
формуванню комунікативних компетенцій. Визначено, що найбільш значущими в
формуванні комунікативних компетенцій виступають особистісні показники в
декількох планах: творчо-виконавському, соціально-психологічному, комунікатив-
ному, індивідуально-особистісному, морально-політичному. Зʼясовано, що кому-
нікативна культура хорових диригентів в ході вивчення навчальної дисципліни
«Фахова музично-виконавська підготовка» як інтегративне особистісне
утворення виокремлює наступні показники: за диригентсько-виконавським кри-
терієм, за емоційно-ціннісним критерієм, за когнітивним критерієм, за поведін-
ковим критерієм. Визначено, що після завершення бакалаврської підготовки
майбутні хорові диригенти на засадах компетентнісного підходу повинні розви-
нути soft skills.