Наукові записки. Серія "Психолого-педагогічні науки" (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя)

ОСОБЛИВОСТІ УЯВЛЕНЬ ДІТЕЙ П ЯТОГО – СЬОМОГО РОКІВ ПРО ЧАС – ПРОСТІР ЖИТТЯ

2023-10-12T22:48:28+03:00

Стаття присвячена дослідженню актуальної проблеми особливостей усвідом- лення дітьми старшого дошкільного віку свого життя як часо – просторової реальності. На основі аналізу сучасної психолого-педагогічної літератури розглянуто поняття «самосвідомість», «життєдіяльність», охарактеризовано категорії «особистісне буття», «суб’єкт життєдіяльності», «суб’єкт самосвідомості». У статті зазна- чено, що показниками прогресивного розвитку самосвідомості на етапі дошкільного дитинства виступають адекватні й узагальнені уявлення про світ і своє місце в ньому та система цінностей.
Розкрито суть ключового поняття «уявлення дошкільників про час і простір життя», яке тлумачиться як образне відображення у дитячій свідомості відносин з природним, предметним, соціальним середовищем та власним «Я». Визначено критерії оцінки особливостей сформованості у дітей п’ятого – сьомого років життя світоглядних уявлень, а саме: домінантні цінності, на які орієнтувалися до- сліджувані; ступінь їх узагальненості та образності; продуктивність та аргумен- тованість актуалізації уявлень про життєдіяльність та власну активність в ній.
Описано авторську типологію критеріїв оцінки, до складу якої увійшли чотири типи: світоглядно-духовний, соціально-унормований, прагматичний та гедоністичний.
Визначено основні психолого-педагогічні умови ефективного збагачення дитячих уявлень про життя та власне «Я», до яких належать: формування статевої свідомості та статеворольової поведінки; розвиток ціннісного самоставлення, почуття власної гідності, елементарних форм рефлексії; сприяння усвідомленню дітьми дошкільного віку динаміки власного життя та її ролі у розвитку особистості.
Накреслено перспективні напрями подальшої роботи з розробки моделі розвитку у дошкільників ціннісного ставлення до життя та власного «Я» і його методичного забезпечення.

ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ІЗ «Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ»

2023-10-12T22:49:38+03:00

Стаття присвячена вивченню ефективних методів формування дослідницьких умінь у молодших школярів під час занять з інтегрованого курсу "Я досліджую світ". Розглядаються актуальні підходи та стратегії, зокрема проблемне навчання, проєктне навчання та використання інтерактивних технологій.
Визначено етапи формування дослідницьких умінь у молодших школярів: зацікавлення, визначення дослідницького завдання, планування дослідження, збір даних, аналіз даних, представлення результатів дослідження.
Визначено ефективні умови формування дослідницьких умінь у молодших школя- рів: створення стимулюючого освітнього середовища, розвиток пізнавального інтересу, навчання за допомогою дослідницьких методів, формування самостійності, залучення учнів до розв язання реальних проблем, налагодження позитивної атмосфери в класі.
Наведено приклади умов, які сприяють формуванню дослідницьких умінь. Наголошено, що дослідницькі уміння відіграють ключову роль у розвитку інтелектуальних здібностей та розвитку критичного мислення учнів і є основою для подальшого навчання та вдалого кар єрного зростання.
З ясовано, що дослідницькі уміння є важливим елементом розвитку молодших школярів і сприяють формуванню їхнього креативного мислення та критичного аналізу. Описується, що перш за все, важливо зацікавити учнів до дослідницької діяльності, використовуючи стимулююче освітнє середовище та цікаві завдання, серед яких можна виділити наступні: спостереження за природою, проведення експериментів та дослідів, залучення молодших школярів до проєктної діяльності, уміння розробляти припущення (гіпотези), проведення опитування, аналіз інформації та отриманих даних тощо.
Наголошено, що формуючи дослідницькі вміння доцільно навчити учнів ставити дослідницькі питання, розробляти план дослідження та збирати дані, спостерігати за зміною фізичних властивостей досліджуваних об єктів, робити виснов- ки й оформлювати результати. У статті робиться акцент на тому, що такі дослідницькі вміння не лише сприяють розвитку пізнавальних здібностей учнів, а і зацікавлюють до вивчення навколишнього світу та допомагають вирішувати реальні проблеми в майбутньому житті.

ФОРМУВАННЯ ПРИРОДНИЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2023-10-12T22:12:27+03:00

Автор статті активізує проблему компетентнісного навчання на уроках української літератури. Зокрема, його увага зосереджена на природничій компетентності, її змісті, шляхах і способах формування. Він підкреслює особливу роль навчальної дисципліни «українська література» у вирішення поставленої проблеми. На відміну від таких наук, як фізика, біологія, хімія, географія, що покликані знайомим учнів із явищами, законами й закономірностями природного довкілля, література – це той предмет, який може ввести учнів у створений людиною світоглядний та художньо-естетичний простір, де одне з центральних місць займають образи природних реалій. Крім того, автор матеріалу накреслює основні способи формування природничої компетентності засобами художнього слова. У науковому матеріалі встановлено напрямки такої діяльності, розкрито комплекс заходів, можливих під час
організації літературно-дослідницької та літературно-творчої діяльності школярів. Сюди віднесено поглиблене опрацювання учнями позасюжетних елементів (пейзажів), виявлення особливостей мовно-художньої образності у відповідних описах, осягнення архетипної структури художнього мислення (більшість архетипів – образи природного походження), проблеми «людина і природа» на матеріалі багатьох літературних творів, стильових впливів та світоглядних орієнтирів вітчизняних письменників, які зумовлюють завдання, покладені на змальовані природні явища. Окреме місце виділено творчій діяльності школярів – виконанню різноманітних описів природи, роздумів над проблемами взаємодії людини і природи, виходячи із прочитаних літературних текстів. Автор наголошує при цьому на важливості використання основних шляхів аналізу художніх творів, елементів ейдетики та евристики, активізації творчих зусиль учнів.

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК STEM-НАВИЧОК У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНФОРМАТИКИ

2023-10-12T22:50:59+03:00

У статті розглядається актуальна проблема формування і розвитку STEM- навичок учнів у процесі навчання інформатики. Автори наголошують на те, що питання впровадження STEM-навчання в освітню діяльність і розвиток STEM- навичок є важливим для успішного навчання учнів, їх майбутньої професійної діяльності та самореалізації. STEM-навчання розглядається як однин із шляхів упровадження компетентнісного підходу в навчанні, метою якого і є комплексне формування ключових, предметних і соціально-особистісних компетентностей учнів, які створюють передумови для успішної діяльності, розв язування теоретичних і практичних задач у конкретних життєвих ситуаціях, що добре узгоджується з концепцією нової української школи.
На основі аналізу наукових літературних джерел визначені основні завдання STEM-навчання на кожному етапі освітньої діяльності в системі загальної серед- ньої освіти, сформульовано основні категорії навичок STEM, до яких відносяться компетентності в науці та техніці, уміння розв язувати прикладні задачі та проблеми з використанням наукового, інженерного підходів, навички проєктуван- ня та дизайну, навички інноваційної діяльності, навички виявлення релевантності між наукою, технологіями, математикою, інженерією, їх взаємозв язок з іншими предметами та реальним життям, математичні компетентності, навички критичного, творчого, алгоритмічного мислення, компетентності з комп ютер- них наук, цифрові навички, навички опрацювання і аналізу даних, їх візуалізації, соціальні компетентності, навички співробітництва, спілкування, лідерські навички.
Методика формування і розвитку STEM-навичок розглядаються на прикладах уроків з інформатики, що присвячені темам моделювання, кодування даних та дизайну. На уроці вчитель ставить за мету залучити учнів до різностороннього дослідження, вивчення проблемного питання, використання власного досвіду і знань з інших предметів. Учні на заняттях розв язують проблемне питання за допомогою використання цифрових ресурсів, здійснення пошуку, аналізу, оціню- вання, математичних розрахунків, експериментування, креативності, дизайну, використання засобів проєктування і програмування, презентації результатів.
Робота на STEM-уроці виконується спільно в міні-групах, у процесі спілкування і взаємодії з однокласниками.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ ІНКЛЮЗІЇ

2023-10-12T22:51:56+03:00

У статті представлено рекомендації для майбутніх учителів початкової школі щодо організації уроків трудового навчання в інклюзивних класах початкової школи. Акцентовано увагу на особливостях створення покрокового та детального зразку виконання трудової діяльності, або відеозразку, що допоможе дитині з особливими освітніми потребами співвіднести технічний малюнок операції з реальним виглядом виробу та сприятиме розвитку технологічного мислення.
Виділено головні кроки для створення умов розвитку творчого потенціалу дітей з особливими освітніми потребами на уроках трудового навчання: захопити народною творчістю; систематично працювати над формуванням трудових умінь і навичок дітей з особливими освітніми потребами; навчити учнів з особливими освітніми потребами навичкам і прийомам роботи з різними видами матеріалів; систематично тренувати практичне застосування знань; тренувати охайність при роботі з матеріалами й інструментами; виховувати екологічну культуру; тренувати навички самостійності.
Описано особливості професійної підготовки майбутніх вчителів початкової школи до роботи в інклюзивному середовищі, яка відбувається у педагогічних закладах вищої освіти та містить такі складові: інформаційна готовність; ово- лодіння педагогічними технологіями; засвоєння знань з основ психології; усвідом- лення знань індивідуальних відмінностей дітей; готовність майбутніх вчителів моделювати урок та бути готовими варіювати у освітньому процесі; знання індивідуальних особливостей дітей, які мають різні порушення у розвитку; готовність до професійної комунікації, взаємодії в команді підтримки та самоосвіта.
Наголошено на важливості співпраці вчителя інклюзивного класу початкової школи та асистента вчителя, в основі якої мають бути чинники партнерства, співпраці, відповідальності, акцента на сильні сторони та оцінювання.

ВИВЧЕННЯ ОБРАЗІВ-ПЕРСОНАЖІВ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ ЯК НОСІЇВ ВЛАСНИХ НАЗВ ДИНАМІЧНОГО ТИПУ

2023-10-12T22:53:07+03:00

Статтю присвячено проблемі вивчення образів-персонажів крізь призму їхніх власних назв динамічного типу. У центрі уваги автора зміни, які відбуваються з персонажами на внутрішньому (характер, цілі, цінності) та зовнішньому (статусна роль, вік, власне найменування) рівнях. Поглиблена робота з літературно-художніми антропонімами, носіями яких є динамічні персонажі, на сьогодні не представлена в методиці навчання української літератури.
Дослідження онімів динамічного типу потребує спеціальної системи продуманих навчальних дій, у результаті виконання яких у старшокласників сформується цілісне уявлення про функціональність динамічних персонажів та роль їхніх власних найменувань у відображенні динаміки.
У статті представлено методичну модель роботи, сформовану для поглибленої характеристики образів-персонажів художніх творів, які вивчаються в старших класах, на основі поглибленого дослідження власних назв динамічного типу. Для наукового дослідження взято літературні тексти, передбачені для шкільного аналізу навчальною програмою для старших класів, зокрема комедія «Мартин Боруля», трагікомедія «Мина Мазайло», роман «Місто», кіноповість «Зачарована Десна». У статті запропоновано теми, цілі уроків із вивчення названих творів у 10–11 класах, види діяльності в межах різних варіантів пообразного шляху аналізу як найбільш оптимального для вивчення власних назв динамічного типу.
Визначено ряд спеціальних методико-літературознавчих компетентностей, якими слід оволодіти учням старших класів для ефективної науково- дослідницької діяльності. Окреслено елементи макроструктури уроку з літератури для поглибленого вивчення динамічних персонажів з урахуванням їхніх найменувань. Проаналізовано методи та прийоми для практичної демонстрації ролі власної назви як регулятора вивчення динамічних образів-персонажів.

ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОЦІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У КОНТЕКСТІ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ОСВІТИ

2023-10-12T22:54:39+03:00

Стаття присвячена вивченню можливостей використання цифрових технологій для формування соціокультурної компетентності у процесі навчання інозем- ної мови. Встановлено, що широке використання цифрових технологій сприяє підвищенню ефективності освітнього процесу, доступності для усіх його учасників, водночас вони забезпечують ефективній інтеграції в іншомовне середовище та адаптації до культури країни, мова якої вивчається, підвищенню мотивації до вивчення іноземних мов тощо. Дані аспекти є пріоритетними напрямами модернізації освітньої галузі, що й визначає актуальність даного дослідження. Проаналізовано різні тлумачення терміну «соціокультурна компетентність» та узагальнено, що його основою є культурна спільність, яка дозволяє вільно розуміти та сприймати норми і цінності іншої соціокультурної спільноти. Представлено етапи формування соціокультурної компетентності (мотиваційний, інформативний, меморизація, активізація). Розглянуто низку онлайн-застосунків та продемонстровано можливості їх використання на різних етапах уроку іноземної мови. Проаналізовано ефективні форми та методи формування соціокультурної компетентності. Проведено опитування у формі анкетування серед здобувачів вищої освіти з метою виявлення їх ставлення щодо доцільності застосування цифрових технологій для формування соціокультурної компетентності у процесі навчання іноземної мови. Узагальнені результати засвідчили, що переважна більшість респондентів здебільшого позитивно оцінює переваги використання цифрових технологій (онлайн-застосунків, навчальних платформ тощо) задля удосконаленні іншомовних компетентностей, зокрема соціокультурної. Здобувачі вищої освіти вбачають важливість набуття соціокультурної компетентності задля формування уяви про культурне різноманіття та ведення успішного міжкультурного діалогу.

ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ

2023-10-12T22:12:29+03:00

У статті розглядається актуальна проблема систематизації навчально-пізна- вальних інтересів учнів. Автором наголошено, що інтереси займають важливе місце у структурі учіння як самостійної пізнавальної діяльності учнів. Вони стимулюють дії людини, направлені на подолання тих чи інших життєвих труд- нощів, виступають важливою запорукою досягнення поставлених цілей. Серед різноманітності інтересів важлива роль належить навчально-пізнавальним інтересам людини. Всебічний і комплексний аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури, вивчення педагогічного досвіду показав, що вивчення особливостей класифікації даних інтересів є особливо важливим та актуальним для сучасної психології. У своїй класифікації інтересів автор виділяє пізнавальні інтереси, які можуть бути науковими, технічними, професійними, навчальними тощо за сферою свого поширення; навчальні інтереси (а вони можуть бути і в сфері пізнання, і в сфері навчальної праці, і в сфері спілкування, і в сфері ігрової діяльності), навчально-пізнавальні інтереси, які спрямовані в першу чергу на пізнавальні ситуації, що виникають у сфері навчання, сфокусовані не стільки на результатах навчання, як на його процесі, і є одним із найдієвіших мотивів навчання. В основу запропонованої класифікації навчально-пізнавальних інтересів покладено 6 класифікаційних критеріїв, які об єднують 14 класифікаційних харак- теристик. За цими характеристиками виділено і описано близько 50 видів навчально-пізнавальних інтересів учнів. У статті зазначено, що до позитивних сторін даної класифікації потрібно віднести, по-перше, її універсальність, комп- лексний характер застосування; по-друге, можливість її використання як при психологічному і дидактичному вивченні навчально-пізнавальних інтересів, так і при розв язанні конкретно-методичних проблем шкільного навчання, а по-третє, взаємозв язок і взаємодоповнюваність класифікаційних критеріїв і характерис- тик. Підкреслено доступність класифікації для практичної роботи вчителя чи науковця.

ОРГАНІЗАЦІЯ ДИСТАНЦІЙНОГО ТА ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ НА ПЛАТФОРМІ MOODLE

2023-10-12T22:55:52+03:00

Сучасними освітніми технологіями, які в даний час активно розвиваються та вдосконалюються, є технології, що дозволяють забезпечувати дистанційне та змішане навчання. Визначальними чинниками, які сприяли такому ходу подій у світі в цілому та в Україні зокрема, є бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, карантинні обмеження пов язані з COVID-19 та необхідність створити безпечні умови навчання у воєнний та повоєнний час. У статті визначено проблему розробки якісних електронних курсів для забезпечення дистанційного та змішаного навчання. Коротко охарактеризовано сучасні освітні технології та зосереджено увагу на платформі дистанційного та змішаного навчання Moodle, яка є однією з найбільш популярних систем управління нав- чанням в Україні та світі, оскільки дозволяє створювати електронні курси, розміщувати навчальні матеріали та завдання, підтримувати зв язок із здобувачами незалежно від часу та їх місця знаходження, оцінювати роботи та вести журнал оцінювання. В роботі висвітлено основні функціональні можливості системи Moodle та вказано критерії, які вона задовольняє. Зосереджено увагу на проблемній-орієнтованості даної системи. Визначено ресурси та діяльності, які можуть бути використані викладачем при розробці курсу під час різних фаз проблемного навчання. Також на прикладі системи управління навчанням Moodle розглянуто можливі способи організаційної структури навчальних електронних курсів під час дистанційного та змішаного навчання. Основна увага зосереджена на двох форматах: тематичному (модульному) і тижневому. Визначено особливості створення та наповнення курсів для кожного з вищезгаданих форматі, переваги та недоліки даних форматів як для викладача, так і для студентів, а також особливості взаємодії користувачів в межах кожного з них. Читачі отримають рекомендації по налаштуванню курсу для тематичного та тижневого форматів і дізнаються, у яких ситуаціях їх доцільно використовувати та як підтримувати пізнавальну активність здобувачів освіти. Сформульовано перспективи подальших наукових пошуків щодо використання системи Moodle під час дистанційного та змішаного навчання.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЕТИКИ АНТРОПОНІМІВ У ПРОЦЕСІ ШКІЛЬНОГО ВИВЧЕННЯ РОМАНУ ПАНАСА МИРНОГО ТА ІВАНА БІЛИКА «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»

2023-10-12T22:57:34+03:00

Статтю присвячено вивченню ономастичної системи соціально-психологічного роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?", зокрема одній із груп онімів – літературно-художнім антропонімам. У центрі наукового зацікавлення авторів – особливості функціонування власних художніх наймену- вань літературних персонажів у творчості реалістів Панаса Мирного та Івана Білика.
Функціонування власних назв, зокрема літературних антропонімів, у текстах шкільної програми потребує спеціального дослідження та розробки алгоритму навчальних дій для вчителя української літератури й учнів. У статті описано лише загальні зауваги до окремих елементів макроструктури (сформульовано орієнтовні теми занять для вивчення образів-персонажів із залученням їхніх власних назв) та мікроструктури (запропоновано види навчальної діяльності з використанням власного найменування як засобу характеристики героїв) уроків із вивчення образів-персонажів художнього твору.
Дослідження пропонує залучення літературно-художніх антропонімів до процесу характеристики образів-персонажів крізь призму різних варіантів пообразного шляху аналізу художнього твору, зокрема таких, як вивчення персонажів за рисами внутрішнього світу, за розвитком сюжету, за системою «виклик-відгук», осмислення ціннісно-цільової програми, психології вчинків героїв, статусно- рольова характеристика та концептуально-образний аналіз.
У цілому наукове дослідження спрямовано на вирішення питання концептуаль- ного значення найпродуктивніших літературно-художніх найменувань – антропонімів (особових імен, прізвищ та прізвиськ) – у процесі цілісної характеристики образів-персонажів реалістичного соціально-психологічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Запропоновано базові підходи до роботи з особовими назвами персонажів у межах пообразного та словесно-образного шляхів аналізу художнього твору, а саме: словникове опрацювання значень власних найменувань, ужитих у літературних текстах, з подальшим порівнянням із їхньою текстуальною функцією.

ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ДЖАЗОВОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ ДЖЕЙМІ ЕБЕРСОЛЬДА

2023-10-12T22:58:44+03:00

У статті розкриваються особливості методики навчання джазової імпровізації видатного педагога-музиканта Джеймі Еберсольда. Зосереджується увага на важливості впровадження в сучасний освітній процес методів та прийомів навчання імпровізації, що сприятимуть підвищенню рівня фахової підготовки майбутніх викладачів музичного мистецтва. Джеймі Еберсольд – відомий музикант та педагог, який здобув світове визнання завдяки своїй методиці навчання джазової імпровізації. Проаналізовано, що педагог-музикант створив ґрунтовне навчально-методичне забезпечення та аудіозаписи, що допомагають здобува- чам освіти вчитися та розвиватися у галузі джазової музики. З ясовано, що основою методики навчання джазової імпровізації є особистісно-орієнтований підхід. Представлено основні принципи методики Джеймі Еберсольда, які полягають у формуванні вміння імпровізувати в галузі джазової музики за допомогою вивчення звукорядів, акордів, мелодій, особливостей джазового ритму, гармонії та розвитку музичного слуху, пам яті. Саме педагогу-музиканту належить всесвітньо відома концепція «Музика мінус один». Навчальні записи включають акомпанемент професійного джазового ансамблю для сольного інструмента.
Запропонована педагогом-музикантом нова форма організації навчання стала проривом у викладанні джазу: у здобувачів освіти з явилася можливість імпровізувати за поширеними джазовими стандартами й акордовими послідовностями з ритм-секцією за допомогою навчальних аудіозаписів, які містять тему, джазову гармонію та сольну партію. Цей підхід допомагає здобувачам освіти опанувати базові музичні структури необхідні для імпровізації та вдосконалити навички за допомогою практичного підходу. Ще один важливий принцип методики Джеймі Еберсольда – це розвиток музично-слухових уявлень та пам яті. Педагог- музикант зосереджує увагу на формуванні вмінь слухати та розуміти музику, що дозволяє здобувачам освіти імпровізувати на основі того, що вони чують. Він також рекомендує здобувачам освіти записувати себе під час імпровізації та прослуховувати свої записи, щоб удосконалити свої навички. З ясовано, що методика Джеймі Еберсольда сприяє розвитку творчості та свободи вибору у здобувачів освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ КОРОЛІВА-СТАРОГО НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 5 КЛАСІ

2023-10-12T22:12:29+03:00

Стаття присвячена особливостям вивчення творчості Василя Короліва- Старого на уроках української літератури у 5 класі. Автори теоретично обґрун- товують актуальність висвітлення цього питання та необхідність розробки методичного підходу до осмислення самобутності казок В. Короліва-Старого, зокрема творчого переосмислення ним традиційних українських міфологічних образів. Увагу зосереджено на опануванні учнями знань про життєвий і творчий шлях письменника, своєрідність його чарівних казок, розкритті феномену міфічних героїв. Автори подають загальну схему аналізу чарівних казок письмен- ника на прикладі програмового твору в курсі української літератури для 5 класу «Мавка Вербинка». У поданому дослідженні запропоновано будувати навчальну діяльність з метою формування у здобувачів освіти спеціальних умінь і навичок: розрізняти жанри міфу і чарівної казки, розуміти особливості чарівних казок, знаходити міфічні образи й пояснювати їхню семантику, формулювати тему та основну думку твору, визначати повчальний зміст казок, своє ставлення до описаного. Реалізувати поставлені завдання пропонується за допомогою найефективніших методів та видів навчальної діяльності на уроках, серед яких автори виділяють евристичну бесіду, словникову роботу, виразне читання, аналіз літературного портрету героя та творчі завдання, які сприяють твор- чому розвитку здобувачів освіти 5 класів і зростанню в них інтересу до жанру чарівної казки й вивчення творчості В. Короліва-Старого. Описана схема аналізу стане ефективною і для розробки уроків позакласного читання, для яких навчальна програма пропонує такі чарівні казки В. Короліва-Старого: «Хуха- Моховинка», «Потерчата», «Чортова перечниця», «Дідько», «Рибалчина Руса- лонька».
Запропонований методичний підхід дозволяє удосконалити процес вивчення чарівних казок В. Короліва-Старого на уроках української літератури у 5 класі загальноосвітньої школи та створити цілісне методичне напрацювання вивчен- ня творчого доробку казкаря. Особливо корисним дослідження стане для учителів-практиків та дослідників творчості В. Короліва-Старого.

ЧИТАННЯ АНГЛОМОВНИХ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ ЯК НЕВІД ЄМНА СКЛАДОВА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ЗВО

2023-10-12T23:00:09+03:00

Мета публікації – розкрити теоретичні передумови навчання читання англомовних художніх текстів у процесі вивчення іноземної мови у ЗВО.
Для досягнення мети автором зроблено детальний огляд відповідних знань, якими повинен володіти студент для успішного здійснення діяльності читання, а саме: естетичних, літературознавчих, лінгвостилістичних, країнознавчих, лінгвокраїнознавчих. Особлива увага приділяється аналізу вмінь та навичок, які забезпечують розуміння мовного та мовленнєвого оформлення, предметного змісту, смислового змісту твору. Автор виокремлює навички, пов язані з технічним аспектом читання, які забезпечують безпосередній акт сприймання графічних знаків та співвіднесення їх з відповідним значенням лексичних одиниць та граматичних конструкцій, а також специфічні навички використання естетичних, літературознавчих, лінгвостилістичних, країнознавчих та лінгвокраїнознавчих знань. Також автор особливу увагу приділяє характеристиці умінь, необ- хідних для здійснення діяльності читання іншомовних художніх творів, а саме: загальнотекстових, що забезпечують переробку інформації на мовному рівні, розуміння змістової інформації та її осмислення, і специфічних, які дають можливість оперувати естетичними, соціокультурними, літературознавчими, лінгвостилістичними знаннями та термінами.
На основі дослідження, вивчення та узагальнення сучасної наукової джерельної бази, у статті розкривається поняття «читацька компетенція» та аналізу- ються її складові: комунікативна, когнітивна, операційна.
До того ж, автором статті визначено та розглянуто рівні розуміння художніх текстів, завдяки яким актуалізується читацька компетенція: семантичний, що передбачає сформованість умінь, пов язаних із розумінням експліцитної інфор- мації, метасеміотичний, який завбачує розвиток умінь читання «між рядками» і залежить від фонових знань студентів, та метаметасеміотичний, що включає уміння розуміти ідейний зміст твору, суть конфлікту, авторську позицію.
Для досягнення основних цілей навчання читання студентів художніх творів автор наголошує на необхідності врахування як загальнодидактичних, так і спеціальних принципів навчання, реалізація яких можлива за умови дотримання певних методичних вимог: формування уміння студентів вести діалог з текстом, відбір творів, зміст яких становить певний інтерес для студентів, поступове збільшення існуючих норм читання, урахування індивідуальних особливостей студентів, які корелюють з рівнем розвитку їх читацької компетенції.
Робиться висновок про те, що всі ці теоретичні передумови навчання студентів читання художньої англомовної літератури є невід ємною складовою усього про- цесу навчання іноземної мови.

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ КЕРІВНИКА ЩОДО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ШКОЛИ ПІДРУЧНИКАМИ

2023-10-12T22:12:27+03:00

У статті розглянуто теоретико-праксеологічні основи розвитку професійних компетентностей керівних кадрів закладів загальної середньої освіти у системі підвищення кваліфікації. Обґрунтовано, що трансформаційні зміни в суспільстві зумовлюють переосмислення й розширення функцій управління закладом освіти і відповідно нові вимоги до підвищення кваліфікації керівних кадрів.
Особливу увагу акцентовано на питаннях управління системою забезпечення шкільної освіти навчальною літературою, які набувають в Україні важливого значення в контексті реформування освіти в умовах динамічних змін. Розкрито доцільність введення до змісту підвищення кваліфікації результатів наукових досліджень з проблем управління системою забезпечення підручниками.
У статті зазначено, що серед компетентностей стратегічного управління персоналом керівника можна виділити здатність до створення організаційно- педагогічних умов для безперервного професійного розвитку педагогічних працівників, здатність мотивувати і стимулювати персонал закладу освіти до професійного розвитку.
Доведено, що формуванню професійних компетентностей керівників щодо управління зазначеною системою сприяє збагачення змісту підвищення кваліфі- кації програмами варіативних дисциплін, що висвітлюють досвід зарубіжних колег. Як приклад наведено дисципліну «Сучасні тенденції в управлінні системою забезпечення підручниками загальної середньої освіти США», покликану забезпе- чити формування теоретичних знань і вдосконалення практичної підготовки керівників на основі ознайомлення слухачів курсів з досвідом американських колег.
Проаналізовано зміст програми навчальної дисципліни стосовно його сприяння формуванню професійних компетентностей керівника щодо управління систе- мою забезпечення підручниками. Показано переваги активних форм проведення занять і творчих завдань для слухачів.

ІНКЛЮЗИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ЗВО: СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА

2023-10-12T23:01:28+03:00

У статті обґрунтовано актуальність проблеми формування інклюзивної компетентності викладача закладу вищої освіти, яка полягає в тому, що сучасний працівник ЗВО повинен бути готовий до реалізації педагогічної діяльності в інклюзивному освітньому середовищі та вміти його створювати. Подано аналіз сутності дефініції «інклюзивна компетентність педагога ЗВО» крізь призму поглядів сучасних науковців з педагогіки, спеціальної педагогіки, психології та спеціальної психології. В статті наголошується, що інклюзивна компетент- ність викладача є складовою його професійної компетентності.
Автори визначають сутність інклюзивної компетентності викладача закладу вищої та розкривають її значення в організації та реалізації інклюзивного навчан- ня студентів з особливими освітніми потребами. В статті науковці стверджу- ють, що інклюзивна компетентність викладача закладу вищої освіти – це інтегральний компонент професійної компетентності, який має свою структуру: мотиваційний, когнітивний, рефлексивний та операційний елементи.
Дослідники пропонують розглядати нову модель професійної компетентності педагога вищої школи, яка має охоплювати різні сфери – інформаційну, комунікативну, продуктивну, морально-психологічну, предметно-операційну. Відповідно професійна діяльність педагога викладача закладу вищої освіти має включати питання розробки індивідуальних програм розвитку студента з ООП, обізна- ність у сфері різних нозологій дітей з ООП, підвищення особистісного професійного рівня щодо використання інноваційних технологій у роботі з дітьми з ООП їх оцінювання та створення безбар єрного освітнього середовища.
Аналізуючи особливості інклюзивної компетентності викладача ЗВО дослідники подають аналіз її основних складових (мотиваційний компонент, когнітивний компонент, операційний компонент та рефлексивний компонент).

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ СФЕРИ В УМОВАХ ВИЩОЇ ШКОЛИ

2023-10-12T23:02:46+03:00

Автор статті висвітлює та аналізує проблему формування професійної компетентності працівників, педагогів позашкільних закладів в умовах вищої школи.
Визначена мета статті. Акцентована увага на тому, що у змісті формальної вищої освіти все більше уваги надається формуванню та розвитку компетентностей майбутніх спеціалістів гуманістичного спрямування, наголошено на необхідності вміти безперервно вчитися впродовж життя.
На основі сучасної психолого-педагогічної літератури розкрито поняття «навчально-виховний процес закладу позашкільної освіти». Автор підкреслює, що в парадигмі навчання впродовж життя формальна вища освіта розглядається як відправна, де з часом змінюються пріоритети у вимогах до компетентностей працівників. Автором схарактеризовано розуміння сутності компетентнісного підходу в освіті ключових дефініцій «компетенція» і «компетентність», «професійна компетентність» в соціально-педагогічній науці й практиці.
У статті визначено зміст сучасної підготовки за обраною спеціальністю представлено у нормативній моделі компетентності. Виділено та розглянуто структурні складові професійної компетентності майбутнього вчителя позашкільного закладу, зокрема знання, уміння та навички, що придбані під час навчання та практичної діяльності.
Актуалізовано питання зростання професійної компетентності спеціалістів, яка базується на загальній (універсальній) компетентності, що також важлива для успішної подальшої професійної діяльності здобувача вищої освіти в різних сферах обраної професії та для його особистісного розвитку (зростання).
Процес формування професійної компетентності майбутнього вчителя позашкільної освіти у вищій школі вимагає комплексного підходу до вирішення цієї проблеми, оскільки компетентність є ключовим аспектом підготовки висококваліфікованих педагогів у вищих навчальних закладах.

ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКО-СЦЕНІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ХОРЕОГРАФІЇ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

2023-10-12T23:03:56+03:00

Зміни, що відбулися у різних сферах суспільного життя, призвели до значних зрушень у системі організації та функціонування вищої освіти. Це обумовило підвищення ролі і значення університетів як основних осередків науки і освіти, здатних підтримувати нерозривний зв язок між викладанням і дослідницькою діяльністю та забезпечити підготовку висококваліфікованих спеціалістів.
У статті зазначено, що українська педагогічна система перебуває на етапі кардинальних змін і характеризується інтегративними процесами по зближенню з освітніми системами країн зарубіжжя. Модернізація вітчизняної освіти та її входження в європейський простір висуває нові вимоги до підготовки фахівців.
Сьогодні важливим є не тільки об єм знань та практичних умінь, які отримуються випускниками закладів вищої освіти, а й формування в них вміння ними оперувати, зокрема в хореографічній освітній галузі.
Новітній етап розвитку мистецької освіти вимагає підготовки таких викладачів хореографії, які б поєднували у собі творчу індивідуальність та високий виконавський професіоналізм. Саме тому є актуальним пошук обґрунтованих, сучасних науково-методичних підходів до навчання та процесу їх професійного становлення, а саме дослідження особливостей формування виконавсько-сценічної майстерності хореографів під час фахової підготовки.
У статті висвітлено поняття «майстерність», «сценічно-виконавська май- стерність», «професійна майстерність хореографа».
Наголошено, що усвідомленням значущості хореографічного мистецтва у системі культури та освіти стало відкриття спеціальності «Хореографія» у закладах вищої освіти України, що викликало потребу в удосконаленні системи професійної підготовки майбутніх фахівців хореографії, здатних уміло поєднувати ґрунтовні професійні знання із сценічно-виконавськими та педагогічними навичками та вміннями; озброєних відповідним науковим та творчим доробком задля залучення дітей та юнацтва до багатства хореографічної культури.

РЕТРОСПЕКТИВА СИНЕРГІЇ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПІДХОДУ В ОСВІТІ ТА НАУЦІ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ

2023-10-12T22:12:29+03:00

Стаття присвячена аналізу історичного розвитку та значенню синергії міждисциплінарного підходу в освіті та науці. У дослідженні звертається увага на важливість ретроспективного аналізу для розуміння сучасних тенденцій і перспектив подальшого розвитку міждисциплінарності, проаналізовано різно- планові аспекти розвитку міждисциплінарного підходу. Автором доведено, що освітні та наукові ідеї, концепції з даної проблематики, сформувалися під впливом історичних подій соціокультурного середовища й потреб суспільства, а в подальшому стали основою сучасної освітньої та наукової систем. Зазначено, що синергія в освіті і науці підкреслює важливість інтеграції дисциплін для досягнення комплексного розуміння й вирішення проблем.
У статті наголошено, що ретроспективний аналіз синергії міждисциплінарного підходу свідчить про існування новаторських ідей, шкіл та прогресивних підходів ще за часів Стародавньої Греції. Особлива увага приділяється аналізу праць унікальних вчених різних епох, як наприклад, Платона і Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Декарта, М. Драгоманова, Д. Дьюї. Вони розглядали світ у всебічному контексті, поєднуючи різні наукові дисципліни для більш повного та глибшого розуміння його закономірностей. Вони заклали міцний фундамент розвитку наукового та раціонального мислення, а їхні ідеї стали основою для подальших досліджень у всіх галузях знань.
Важливо відмітити, що автором розглянуто поява й вживання самої дефініції «міждисциплінарний підхід». У представленій праці розглядаються приклади успішної інтеграції дисциплін в освітніх програмах та наукових дослідженнях.
Підкреслюється, що взаємодія різних дисциплін і спільної роботи сприяє виник- ненню нових поглядів і міркувань, перетину думок і розробці інноваційних рішень.
Також висувається ідея співпраці між різними установами, науковими групами та освітніми закладами для досягнення синергії в навчанні та наукових дослідженнях.

НАУКОВА ШКОЛА ПРОФЕСОРА О. Я. РОСТОВСЬКОГО

2023-10-12T22:12:27+03:00

У статті висвітлюється науковий доробок доктора педагогічних наук, профе- сора О. Я. Ростовського, його внесок у розвиток музичної педагогіки України та очолювану ним наукову школу з теорії та методики музичної освіти. Зроблено детальний огляд на інноваційні підходи науковця в освіті, серед яких слідування принципу музичного виховання дітей на основі національної культури, дослі- дження проблеми гуманізації музичної освіти, значний внесок у вивчення та систематизацію історії вітчизняної та західноєвропейської музичної педагогіки, впровадження хореографії як спеціальності навчання у педагогічному інституті, робота над проблемами ізоляції музично-педагогічної освіти та шкільної музичної педагогіки та пропоновані шляхи подолання труднощів.
Представлено бачення та оцінку наукової школи від провідних науковців дотичних галузей: дослідниці наукових шкіл мистецького спрямування О. М. Олексюк, дос- лідниці регіональних контекстів та вимірів культуротворчості О. А. Кавунник, дослідників історії Ніжинської вищої школи Г. В. Самойленка та О. Г. Самойленка.
Подано результати наукових пошуків лабораторії музичної освіти, що була ядром та прототипом наукової школи О. Я. Ростовського.
Детально розглянуто інновації науковця, представлені у дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук на тему «Педагогічні основи керу- вання процесом музичного сприймання школярів». Розглянуто та проаналізовано тематику кандидатських дисертацій, що були написані й захищені під керівницт- вом О. Я. Ростовського його учнями та послідовниками, встановлено спільність та послідовність їх тематик, що у подальшому веде до розширення наукової парадигми, в якій функціонує школа та накопичення все більшої кількості цінних наукових знань, носіями та розповсюджувачами яких є представники наукової школи.

НАУКОВІ РОДИНИ ПРОФЕСОРА ОЛЕКСАНДРА РОСТОВСЬКОГО: ПРЕДСТАВНИКИ, ЗДОБУТКИ

2023-10-12T23:05:31+03:00

У статті визначено наукові родини професора О. Я. Ростовського (роки життя 1946–2016), вченого-педагога Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Акцентовано увагу на стані розробки дефініції «наукова родина».
Висвітлено її сутність, критерії в контексті причинно-наслідкового зв’язку життєвого шляху та праці науковця, висвітлено типи наукових родин. Наголошено на спільних та відмінних аспектах в дефініціях «наукова родина» й «наукова школа».
У статті також зауважено про потребу дослідження теми в контексті систематизації наявних праць, матеріалів для створення джерельної бази про досягнення науковців-дослідників мистецької освіти як важливої інформаційно-смислової складової галузей науки України. У контексті даної проблематики наведено приклади про визначення видів «наукових родин» вчених-музикознавців, культурологів з наукових закладів та закладів вищої освіти України. Розглянуто для ілюстрації стан розробки дефініції «мистецькі родини» в контексті всеукраїнських науково-практичних конференцій сьогодення.
Зазначено, що основу змістовно-смислової трактовки дефініції «наукова родина» складають родинно-сімейна спорідненість у спільному проживанні соціальної групи людей, під час якого формуються характер та особистісні якості.
Зроблено наукові прогнози на доцільності вивчення родин науковців-філологів, істориків Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Визначено та охарактеризовано родинно-сімейне виховання, наукові комунікації зі здобувачами, інновації послідовників О. Я. Ростовського як чинники дефініції «наукова родина». Проаналізовано здобутки його наступників у системному дослідженні проблематики сьогоденні мистецької освіти України. Сформульовано визначення дефініції «наукова родина» як життєтворчість на основі світоглядної єдності соціальних груп «батьки, діти», «дисертанти», «колеги-послідовники» для системного дослідженні спільної проблематики мистецької освіти України.