Наукові записки. Серія "Психолого-педагогічні науки" (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя)

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТІСНОГО ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ ДОШКІЛЬНИКА

О. Л. Кононко, А. М. Аніщук — Thu, 06 Jun 2024 16:14:11 +0300

У статті розкрито зміст феномену «особистісного здоров’я», під яким розуміється зріла особистість, яка характеризується комфортним станом відносин з собою та світом, сприятливим для її успішного самовизначення, самореалізації, саморозвитку та самозбереження. Повноцінне особистісне здоров’я засвідчується балансом індивідуальних потреб та соціальної спрямованості дошкільника та дозволяє дитині стати самодостатньою, набути внутрішнього погляду та усвідомити життєві орієнтири. Схарактеризовано концепцію розвитку психологічно здорової особистості у дошкільному дитинстві. Розкрито важливий аспект особистісної зрілості дитини – розвиток ціннісного ставлення до самої себе. Ціннісно ставитися до себе, означає усвідомлювати свою значущість для рідних, поважати себе, відстоювати власну гідність. Виділено особливості самовизначення у дошкільному дитинстві: уміння дитини самовизначатися, приймати власні рішення, здійснювати самостійні вибори великою мірою визначаються її здатністю орієнтуватися, аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Розроблено критерії та показники, за якими визначено рівні сформованості психологічно здорової особистості дошкільника. Критеріями оцінки виступив комплекс з чотирьох основних життєво необхідних зростаючій особистості умінь: добре орієнтуватися та доцільно самовизначатися; здатності повноцінно реалізовувати свій потенціал; схильності до саморозвитку, праці над собою, самовдосконалення та вироблення базових якостей особистості; турбота про самозбереження, захисну поведінку, відстоювання особистої території. Описано авторську типологію особистісного здоров’я дошкільника, до складу якої увійшли чотири основні типи: конструктивно-гармонійний, конструктивно-фрагментарний, деструктивно-агресивний, конформно-інфантильний. Визначено основні психолого-педагогічні умови оптимізації освітнього процесу ЗДО, спрямованого на забезпечення особистісного здоров’я дошкільників, до яких віднесено: поглиблення та розширення уявлень дітей про основні життєві тенденції (самовизначення, самореалізація, саморозвиток, самозахист); сприяння розвитку довіри до себе, до своїх можливостей; підтримка балансу проявів внутрішнього і зовнішнього життя дитини; з допомогою педагогічної оцінки піднести особистісне здоров’я до найвищих людських цінностей.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ЧАСУ У ДІТЕЙ 6–7 РОКІВ

С. І. Матвієнко — Thu, 06 Jun 2024 16:16:29 +0300

У статті проведено аналіз теоретичних аспектів формування уявлень про час у дітей віком 6–7 років. Зазначено, що ця проблема стає особливо актуальною в контексті реформування освіти в Україні. В статті обґрунтовано ключові поняття, пов’язані з розвитком сприйняття часу у дітей даного віку. Наголошено на тому, що цей процес є складним та тривалим і пов’язаний із формуванням системи суб’єктивного уявлення про метричні та топологічні властивості часу, а також з орієнтуванням у часі. Стаття розглядає процес формування індивідуально-особистісних та наукових уявлень про категорії часу у дітей 6–7 років. Досліджено, що освоєння різних аспектів часу у дітей має асинхронний характер. Також у статті висвітлено інноваційний підхід до організації навчального процесу, який передбачає гуманізацію засвоєння дітьми понять про час. В результаті узагальнення проблематики досліджень специфіки сприйняття часу дітьми виявлено, що більшість досліджень спрямовані на вивчення розвитку часової перцепції у дошкільників та молодших школярів. Серед аспектів сприйняття часу найбільш дослідженими є метричні властивості часу, в той час як специфіка часової перспективи дітей, особливо дошкільного віку, залишається менш вивченою. Вказано, яку важливу роль у даному процесі відіграє правильна організація життєдіяльності дітей, що позитивно впливає на процес підготовки дітей до навчання у першому класі школи, сприяє виробленню в дитини дисциплінованості та уміння керувати часом. У кінці статті зроблено висновок про перспективність інтеграції різних експериментальних даних щодо сприйняття часу дітьми різного віку та пошук психологічних і мозкових механізмів, що стоять за цим явищем.

КОМУНІКАЦІЯ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ЯК ОДИН ЗІ СКЛАДНИКІВ У СТВОРЕННІ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Н. В. Гудима, О. В. Ковальчук, Н. В. Мєлєкєсцева — Thu, 06 Jun 2024 16:17:37 +0300

У науковій розвідці виокремлено способи комунікації з учасниками освітнього процесу в таких системах, як «учитель-учитель», «учитель-учень», «учень-учень», «учитель-батьки»; окреслено правила педагогічного спілкування; схарактеризовано типи комунікації між учителями й учнями, а також учителями та батьками; описано інструментими спілкування в онлайновому навчанні молодших школярів. Комунікація необхідна для координації поведінки людей у групі. Міжособистісну комунікацію використовують для навчання, під час якого один допомагає іншому опанувати навички й уміння. У спільній діяльності виникає спілкування людей. У межах закладу загальної середньої освіти розглядаємо спілкування у таких системах: «учитель-учитель», «учитель-учень», «учень-учень», «учитель-батьки». Комунікація є основною формою педагогічного процесу, продуктивність якого обумовлена цілями й цінностями спілкування, прийнятими всіма його суб’єктами за норму індивідуальної поведінки. Розгортається вона у процесі спільної комунікативної діяльності людей, опосередкованої взаємообміном інформацією, за якої кожен з його учасників засвоює загальнолюдський досвід, суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання і способи комунікативної діяльності, виявляє, розкриває і розвиває власні психічні якості, формується як особистість і як суб’єкт комунікації. Головна особливість соціальних мереж – інтерактивність. Відтак, соціальні мережі виступають одночасно сервісом для взаємодії окремих індивідів (лідерів думок, шанувальників закладу освіти) та спілкування великих соціальних груп.

КОМПЕТЕНТНІСНЕ НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ КОНЦЕПТИ

Т. І. Молнар, Н. В. Лалак, Л. М. Фенчак — Thu, 06 Jun 2024 16:18:47 +0300

Статтю присвячено проблемі реалізації компетентнісного підходу в освітньому процесі початкової школи. Окреслено методичні аспекти організації компетентнісного навчання молодших школярів. Акцентовано увагу на вдосконаленні уроку в контексті компетентнісного підходу, що пов’язано із виконанням загальних вимог, таких як: логічність усіх етапів пізнавальної діяльності; оптимальне впровадження дидактичних принципів і методів; створення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів; врахування їхніх інтересів та здібностей; мотивація й активізація різних сфер розвитку особистості молодшого школяра; формування навичок самостійного навчання; зв’язок із життям дитини. З’ясовано, що сучасний урок, зорієнтований на реалізацію компетентнісного підходу, має такі ознаки: раціоналізація інформаційного наповнення; розумне поєднання різних форм, методів, засобів і прийомів навчання; співвіднесення колективної роботи класу з самостійною та індивідуальною діяльністю учнів тощо. Встановлено, що оптимальні умови для міжсуб’єктної взаємодії учнів створюються при застосуванні інтерактивних форм і методів навчання. При інтерактивному навчанні учні набувають досвіду активної співпраці з іншими, вчаться сприймати й оцінювати думки та дії партнерів, висловлювати власні ідеї, обґрунтовувати й відстоювати свою позицію, розвивають здатність до рефлексії, саморегуляції своїх емоційних станів. Доведено, що одним із важливих чинників успішного запровадження компетентнісного підходу в навчанні є готовність вчителя до такої діяльності. Орієнтиром діяльності вчителя початкових класів має стати створення сприятливих умов для розвитку в учнів пізнавальної самостійності, критичного мислення, здатності творчо продукувати нові знання, ідеї, способи діяльності та реалізовувати їх у практичній діяльності. Зроблено висновок, що реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів буде успішною за умови комплексного забезпечення усіх складників освітнього процесу, зокрема: чіткого визначення цілей навчання, добору відповідного змісту навчання, оновлення навчально-методичного забезпечення освітнього процесу, використання ефективних методів, прийомів та форм організації навчальної діяльності, а також відповідної професійної підготовки вчителя.

ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОБДАРОВАНОСТІ ДІТЕЙ У ЗАКЛАДАХ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Н. С. Останіна, Н. М. Демченко, О. Д. Терехова, С. О. Борисюк, Т. В. Качалова — Thu, 06 Jun 2024 16:20:31 +0300

У статті розглядається питання формування обдарованості дітей в умовах закладу позашкільної освіти. Автори наукового дослідження ставлять перед собою такі завдання як: проаналізувати соціально-педагогічні аспекти вивчення проблеми обдарованості дітей; висвітлити проблеми соціалізації обдарованої дитини; визначити напрями, форми і методи роботи педагога закладу позашкільної освіти з обдарованими дітьми та їхніми батьками. Зазначається, що портрет обдарованої дитини, науковці визначають як явище яке сприймається як виняток та потребує особливої уваги з боку батьків, педагогів та всього їх оточення. Обдарованість у такому разі сприймається як багатоваріантна модель, тобто існує понад сто визначень поняття «дар». У роботі розглядаються основні стратегії формування та розвитку обдарованих дітей у з закладах позашкільної освіти, серед них: зростання ролі позашкільної діяльності через формування творчо креативних компетентностей учнів; свободи вибору учнями додаткових освітніх послуг, опікунства; обумовлення співпраці учнів і вчителів, за мінімальної участі вчителя: необхідно враховувати, що за співпраці з обдарованими дітьми у сфері позашкільної освіти основним в організації формування обдарованості дітей є колаборація не стільки заради оволодіння учнями певною сукупністю знань, скільки заради розвитку вміння дитини самостійно розвивати в себе нові можливості особистості на основі фіксування інформації, а через усвідомлення переходу від ідеї розвитку особистості до ідеї її саморозвитку. Автори підкреслюють, що провідне місце в соціально-педагогічній діяльності має посідати соціальний захист і підтримка обдарованих дітей з метою зменшення тиску на них негативних наслідків мікросоціуму. Перспективи подальших досліджень передбачають у визначенні шляхів оптимізації роботи в напрямку творчого розвитку обдарованості дітей в умовах позашкільної діяльності.

ВИКОРИСТАННЯ КРАЄЗНАВЧИХ МАТЕРІАЛІВ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ (НА ПРИКЛАДІ ВИВЧЕННЯ ТЕМ КУЛЬТУРИ В КУРСІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПОЧАТКУ ХХ СТ.)

В. О. Прудько, Е. М. Кучменко — Thu, 06 Jun 2024 22:02:48 +0300

У статті проаналізовано стан культурного розвитку українського суспільства та головні аспекти його розвитку. Дане дослідження пропонує вивчити роль краєзнавчих матеріалів у процесі вивчення тем культури на уроках історії України. Ціль полягає в аналізі глибини та значення цих матеріалів у формуванні учнівського уявлення про культурне життя українського народу певного історичного періоду. Дослідження спрямоване на визначення оптимальних підходів до використання краєзнавчих джерел для підвищення ефективності навчання та розвитку цілісного розуміння історичного контексту культурного розвитку України. В даній публікації вивчено вплив культурно-мистецького життя Ніжина на розвиток української культури у кінці XIX та на початку XX століть. Дослідження також розглядає важливість музичної культури у Ніжині. Підкреслюється роль Ф.Д. Проценка у розвитку музичної освіти та професійної діяльності в цей період. Робота розкриває важливі аспекти розвитку культурного життя Ніжина в розглянутому історичному контексті. У роботі підкреслено важливу роль народної творчості та традицій сільського населення Ніжинського повіту в дореволюційний період, коли доступ до театрів та кіно був обмеженим. Автори аналізують, як селяни витрачали свій вільний час на гуляння та розваги, які тісно пов’язані з релігійними святами та традиціями. Особлива увага приділяється гульбищам, досвіткам та ігрищам, які були популярними формами дозвілля серед молоді села. Дослідження також описує вплив наставників, таких як Мотрона Багмет з села Андріївки, яка мала значний вплив на розповсюдження та збереження народних пісень у регіоні. Робота висвітлює значення народної творчості як важливого елементу культурного життя сільського населення в дореволюційний період.

ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

А. А. Бобро, О. С. Філоненко — Thu, 06 Jun 2024 22:03:59 +0300

У статті розглядається важлива наукова проблема – формування дослідницької компетентності майбутніх учителів початкових класів. Актуалізовано необхідність і доцільність розгляду даного питання. Узагальнено підходи до розуміння понять компетентність та компетенція, проаналізовано поняття дослідницька компетентність майбутнього вчителя початкових класів, яке розглядаємо як якісне інтегративне динамічне утворення особистості, що визначається знаннями у сфері проведення педагогічних досліджень, ставленням до цієї форми діяльності, а також готовністю та вміннями організовувати відповідну дослідницьку діяльність учнів початкових класів у подальшій професійній діяльності. Досліджено та узагальнено основні структурні компоненти дослідницької компетентності майбутніх учителів початкових класів, у своїй роботі ми орієнтувались на такі компоненти: мотиваційно-ціннісний, інформаційнозмістовий, діяльнісно-поведінковий, оцінювально-рефлексивний. Визначено та обґрунтовано шляхи формування дослідницької компетентності майбутніх учителів початкових класів до яких увійшли: науково-дослідна робота як невід’ємний елемент освітнього процесу, яка є взаємопов’язаною, але відповідає чіткій логіці на обох рівнях здобуття вищої освіти (навчально-дослідницька діяльність через викладання спеціальних дисциплін); науково-дослідна робота, що здійснюється у позанавчальний час (наукоів гуртки, дослідницькі групи); в) науково-організаційні заходи (конференції, вебінари); розробка та реалізація різних видів проєктів (соціальні, дослідницькі, пошукові). Схарактеризовано принципи організації науково-дослідної роботи здобувачів: максимальна включеність в освітній процес початкових класів та університету; конкретність та актуальність тематики; сучасний науковий рівень її виконання у практичній діяльності; поступове ускладнення дослідних завдань та тематики від курсу до курсу, від рівня до рівня; креативність у вирішенні завдань та творчий характер науково-дослідної роботи. Визначено форми організації навчально-дослідницької роботи здобувачів, які ми використовуємо для формування дослідницької компетентності та методи ефективної роганізації даної діяльності.

ПPОФEСІЙНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

М. А. Вайнтpауб — Thu, 06 Jun 2024 22:05:00 +0300

Стаття пpисвячeна пpоблeмі професійної підготовки студентів у сepeдовищі закладу вищої освіти в умовах воєнного стану. Обґpунтовано актуальність і необхідність фоpмування у студентів культуpу бeзпeки життя, здоров’я, охоpони праці, поведінку в надзвичайних ситуаціях, зокрема в умовах воєнного стану; pозвивати педагогічні умови та технології навчання: кейс-технології, веб-квест, віртуальні, імітаційно-ігрового навчання, технології дистанційного начання. Pозpоблeна модeль професійної підготовки студентів у сepeдовищі закладу вищої освіти в умовах воєнного стану. Pозглянуто складові цієї модeлі. Найбільш дeтально pозглянуто пeдагогічні умови. Pозpоблeно гpаф взаємозв’язку пeдагогічних умов, що відобpажає відповідні умови. Акцeнтовано увагу на зміст пeдагогічних умов та якостях, що спpияють успішному опануванню у студентів результатів навчання при опануванні інтегральної компетентності, зокрема, загальних та спеціальних (фахових, предметних) компетентностей. Cерeд пeрcпeктивних підхoдів з нaймeншими мaтeріaльними та часовими витрaтaми, a тaкож бeзпекою під час війни зарекомендували себе підходи: з використанням платформ Zoom та Classroom у дистанційному режимі; віртуaльнoї приcутності, що рeaлізуєтьcя за допомогою інтeрнeт-кoнфeрeнцій; фoрумів; тeхнoлoгій teams, zoom, skype); з сучасними цифровими технологіями і ресурсами coціaльних мережів; при розміщенні навчального контенту у системі moodle з присутніми змістовими компонентами (науково-мeтодичні комплeкси, мeтоди, фоpми, технології з відповідними випробувальними тестами для перевірки і самоперевірки тем тощо). Peзультат цієї модeлі допомагає пpостeжити та встановити сучасні кpитepії професійної підготовки у майбутніх фахівців в умовах воєнного стану у майбутньому. Вивeдeно залeжності між пeдагогічними умовами фоpмування результатів навчання у вигляді гpафа.

ПІДГОТОВКА КИТАЙСЬКИХ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ В АТМОСФЕРІ ОСЯГНЕННЯ СЕКРЕТІВ УКРАЇНСЬКОЇ ВОКАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Ван Даньян — Thu, 06 Jun 2024 22:06:00 +0300

Достатньо високий попит іноземних студентів та їх долучення до освітньої системи України пояснюється високим рівнем надання освітніх послуг, професійністю педагогічних кадрів, компетентністю викладачів-вокалістів, які здійснюють підготовку здобувачів різних спеціальностей, оперують відпрацьованими, перевіреними, ефективними методиками. Стаття присвячена актуальній проблемі дослідження особливостей української вокальної педагогіки, а також основних аспектів вокальної підготовки китайських студентів на факультеті мистецтв. За допомогою систематизації та аналізу наукової літератури, була розкрита сутність таких понять як «школа», «вокальна школа», «вокальна педагогіка». Автор звернув увагу на дослідження історичного аспекту співацького виховання та вокального навчання, що дало змогу окреслити в статті ключові етапи формування поняття української вокальної школи. Зазначено, що українська вокальна педагогіка поєднує в собі прийоми різних вокальних шкіл минулого, адаптуючи досвід попередників до особливостей української ментальності та академічного стилю вокального виконавства відповідно до запитів часу. Наголошено, що характерною ознакою української вокальної школи є наступність та послідовність вокального виховання співаків. У статті виділені сутнісні ознаки володіння співацьким голосом, висвітлені та охарактеризовані основні механізми голосоутворення, володіння якими необхідне для здійснення професійної співацької діяльності, а саме: акустичні, фізіологічні, орфоепічні, психологічні. Підкреслено, що виховання особистості співака – є найголовнішим завданням української вокальної школи. Уточнені головні принципи вокальної підготовки студентів, а також специфіка педагогічного спрямування на рівнях підготовки «бакалавр» та «магістр». Факультет мистецтв імені Анатолія Авдієвського виступає джерельною базою – «альма-матер» для здобувачів бакалаврату та виконавської магістратури. Процес підготовки, який здійснюється в атмосфері осягнення секретів вокального виконавства в майстер-класах українських педагогів-вокалістів, сприяє закладанню підвалин педагогічної та виконавської майстерності здобувачів: бакалаврів та магістрів у традиціях українського вокального виховання.

ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКА ПІДГОТОВКА МАГІСТРАНТІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКИХ СПІВАЦЬКИХ ТРАДИЦІЙ

Гуань Юе — Thu, 06 Jun 2024 22:07:07 +0300

У статті розглянуто проблеми вокальної підготовки, зокрема розуміння здобувачами освіти необхідності опанування українських співацьких традицій, вивчення українського репертуару. Стаття також досліджує використання українських співацьких традицій у вокальному вихованні та розвитку вітчизняних та іноземних здобувачів освіти, які прагнуть отримати вищу професійну освіту та здійснювати сольну вокально-виконавську діяльність. На основі вивчення наукових джерел, у статті уточнено зміст таких понять, як «вокальна школа», «авторська майстерня», «менталітет», «ментальний простір». Зазначено, що українська вокальна школа знаходиться у стані оновлення під впливом різних подій, ситуацій, викликів, глобалізаційних змін. Вокальна педагогіка в Україні пройшла власний і унікальний шлях розвитку. Кожен історичний період розвитку української вокальної педагогіки обумовлено культурою суспільства в цілому, та специфікою й змістом духовних потреб, соціальними відносинами, реальними формами, умовами, традиціями вокального навчання й виховання професійних виконавців. У статті обґрунтовано ефективність української вокальної школи, висвітлено особливості діалогу співацьких традицій України та Китаю, виокремлено специфічні українські співацькі традиції, розкрито характерні риси народної китайської пісні та української пісні та описано культуру звукоутворення у вокальних традиціях України та Китаю. Зауважено, що українські вокальні традиції ґрунтуються на перейманні досвіду попередників педагогів-вокалістів, видатних співаків класичної вокальної манери виконання, вони включають елементи емпіричної та дидактичної схем. Наголошено, що ключовими досягненнями китайських здобувачів освіти є оволодіння українською методикою та безпосередніми практичними навичками володіння співацьким голосом в традиціях української вокальної школи. Підкреслено, що вокальна підготовка майбутніх солістів-вокалістів передбачає опанування нового знаннєвого ресурсу, глибокого вивчення фізіології, органів голосоутворення, методики удосконалення вокально-технічного та художньо-виконавського комплексів.

ТЕОРЕТИКО-ПЕДАГОГІЧНА СКЛАДОВА В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦЯ ІСТОРИКО-МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

Е. М. Кучменко, Ю. М. Давиденко, А. Г. Бровко, В. О. Прудько — Thu, 06 Jun 2024 22:08:06 +0300

Стратегія оновлення вищої освіти визначає вивільнення від ідеології догматизму, розширенням діапазону пізнання, умінням зберігати спадщину і відкидати застарілі концепції поки вони не перетворилися в окови на шляху розвитку. Із врахуванням європейського досвіду в Україні, на сучасному етапі, відбувається процес творення відповідної наукової парадигми щодо національної освіти через особливе бачення соціокультурних змін, які відбуваються в нашій країні. З цієї точки зору фаховий розвиток майбутнього викладача – це процес якісних змін, які покликані створити умови для переходу від формально-теоретичного знання до практичних умінь і навичок, від уявлень про реалії художньо-педагогічної діяльності до творчого професійного мислення, основою якого є акмеологічне зростання рівня педагогічної культури та вмотивована потреба у професійному самовдосконаленні викладачів історико-мистецьких дисциплін. Вирішення проблеми ефективної підготовки майбутніх викладачів-істориків культури до продуктивної діяльності щільно пов’язано з мірою розвитку їх професіоналізму та ефективності виконання практичної діяльності на шляху до пошуків власної майстерності. Адже майстерність – це категорія, що характеризує властивість особистості, набуту з досвідом, вищий рівень професійних знань, умінь та навичок, постійного прагнення до акме вершин. Теоретико-методологічною основою даної статті становлять теорії наукового пізнання, філософські положення про сутність історії мистецтв і мистецтва в цілому, як специфічної форми суспільної свідомості та художнього пізнання дійсності; єдність теорії і практики, загальнопедагогічні принципи та підходи в умовах гуманітаризації освіти, системно-цілісний, діяльнісний, аксіологічний та особистісно-орієнтовний, теоретичні і методичні положення мистецької освіти.

ДО ПРОБЛЕМИ ВИКОНАВСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ СОЛІСТА І КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА

Т. В. Ляшенко — Thu, 06 Jun 2024 22:09:04 +0300

Стаття присвячена аналізу теоретичних та методичних аспектів професійної діяльності концертмейстера. У рамках специфіки формування роботи концертмейстера з солістами та виконавцями різних мистецьких напрямів, детально окреслено особливості виконавської взаємодії означених творчих особистостей. У статті розглянуто проблеми організації навчального процесу в інструментальних класах, де безпосередньо задіяна робота концертмейстера. Підкреслені вимоги до концертмейстерів у багатьох пунктах. Висвітлені основні напрями даної проблематики, що потребують детального вивчення. Виокремлюються питання якісного підходу щодо фаховості концертмейстера у вмінні адаптуватись під вимоги виконавців, з якими доводиться працювати. Пропонуються різні методичні варіанти й підходи здійснення освітніх задач, що включають широке коло різноманітних форм та методів виконавської взаємодії концертмейстера і виконавця. На основі аналізу та систематизації наукової літератури, визначена необхідність налагодження творчої взаємодії концертмейстера і виконавця, що диктується основними освітніми принципам, а саме систематичністю навчання, зв’язку з практичною діяльністю, міцністю засвоєння знань та всебічним розвитком пізнавальних здібностей особистості. Констатовано, що майстерність концертмейстера на відміну від роботи педагога має власні глибоко специфічні якості. Концертмейстерська діяльність вимагає від піаніста не лише високого професіоналізму, який полягає у величезного артистизму, різноманітних музично-виконавських обдаруваннях, володінні фортепіанною технікою, відмінного музичного слуху, фаховими музичними навичками оперативного читання і транспонування нотного тексту тощо. Підсумовано, що результатом взаємодії соліста і концертмейстера, як двох творчих самостійних і неповторних особистостей, є досягнення вищого рівня спільної діяльності у створенні єдиної позиції і бачення значущих музичних цінностей.

ПРОБЛЕМА ОСВОЄННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ХОРЕОГРАФІЧНИХ ТРАДИЦІЙ МАЙБУТНІМИ ВИКЛАДАЧАМИ ХОРЕОГРАФІЇ У ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ НАРОДНО-СЦЕНІЧНИМ ТАНЦЕМ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ю. О. Ростовська — Thu, 06 Jun 2024 22:09:57 +0300

На сучасному етапі у науковому просторі України актуалізуються проблеми розвитку хореографічного мистецтва та удосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців з хореографії. Стаття присвячена дослідженню особливостей національних хореографічних традицій та аналізу способів їх освоєння майбутніми викладачами хореографії на заняттях з народно-сценічного танцю у закладах вищої освіти. Відмічено, що основними осередками науки і освіти стають університети, роль яких стала більш значною в умовах війни. На основі аналізу науково-педагогічних джерел, визначено, що у хореографічній освітній галузі в останні роки посилилися модернізаційні процеси, спрямовані на відновлення національних традицій хореографічного мистецтва. Підкреслено, що значно переосмислюється роль мистецької освіти у забезпеченні життєздатності національних традицій та відбувається пошук гармонійної реакції на вплив інших світових культур. Найбільш виразно національні хореографічні традиції втілені у танцювальному фольклорі, а також у професійному мистецтві, що спирається на художню виражальну систему хореографічного фольклору. У статті наголошено, що професійна підготовка майбутніх фахівців хореографії у закладах вищої освіти України поряд із професійними знаннями та виконавськими навичками озброює випускників значним творчим і науковим доробком, завдяки якому молоді педагоги залучатимуть підростаюче покоління до багатства хореографічної культури нашої країни, зокрема до національних танцювальних традицій. Зазначено, що для розвитку традиційної танцювальної культури необхідно формувати у майбутніх викладачів хореографії їх виконавську майстерність. Важливою складовою професійної підготовки майбутніх фахівців хореографії у закладах вищої освіти виступає народно-сценічний танець. Підсумовано, що особливого значення в освітньому процесі набуває комплекс дисциплін, що впливають на формування професійних практичних навичок майбутніх хореографів. Завдяки різним видам хореографічного мистецтва – класичному і народно-сценічному танцю – народна танцювальна лексика збагачу[1]ється та трансформується, зберігаючи при цьому традиційні риси національних танців.

ДЕФІНІТИВНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ «ДИСКУРСИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МЕНЕДЖЕРІВ У СФЕРІ ОСВІТИ»

Фу Хун — Thu, 06 Jun 2024 22:10:59 +0300

Стаття присвячена аналізу підходів до поняття дискурсивної компетентності майбутніх менеджерів у сфері освіти.
Автор переконує, що керівник закладу освіти повинен ефективно обмінюватись інформацією, ідеями, думками, цінностями, володіти технологіями комунікативного лідерства у процесі виконання управлінських та педагогічних функцій на усіх рівнях (з користувачами освітніх послуг, підлеглими та керівництвом) задля організації власної діяльності та діяльності інших, управління діяльністю різних підрозділів освітнього закладу.
Здійснено аналіз поняття дискурсивної компетенції через кілька вимірів, а саме дискурсивна компетентність – провідний чинник, що інтегрує в систему суб’єктні особистісні характеристики управлінця, який має здійснювати ефективну комунікацію в колективі, який він очолює, та з представниками керуючих органів місцевого самоврядування, органів Міністерства освіти.
Установлено, що дискурсивна компетентність майбутніх менеджерів передбачає їхню здатність ефективно комунікувати та використовувати мовлення для досягнення своїх цілей у професійному середовищі з урахуванням типу дискурсу.
Ця компетентність включає в себе вміння аналізувати та розуміти різні типи текстів, використовувати аргументацію та переконливість у комунікації, адаптувати своє мовлення до різних ситуацій та комунікантів, а також вміння ефективно спілкуватися під час групових обговорень у сфері освіти.
Автор стверджує, що феномен «дискурсивна компетентність» потрібно розглядати у співвідношенні з такими категоріями як «комунікативна компетентність», «дискурс».
Запропоновано визначення дискурсивної компетентності керівника закладу освіти як складової комунікативної компетентності, що передбачає його здатність до добору лінгвістичних засобів залежно від типу висловлювання й побудови, розуміння цілісних, логічно зв’язних різностильових функціональних висловлювань в управлінській діяльності.
Проведений аналіз робіт науковців дав змогу констатувати, що єдиної думки щодо визначення поняття «дискурсивна компетентність» не існує. Констатовано, що різноманітність підходів до осмислення сутності досліджуваного феномена свідчить про його багатогранність та суперечливість.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІЙНИ

В. Бурназова, А. Юдіна — Thu, 06 Jun 2024 22:12:12 +0300

У статті акцентовано увагу на необхідності психологічної підтримки всіх учасників освітнього процесу в умовах війни. Зазначено, що Міністерство освіти та науки України вбачає одним із пріоритетів у діяльності закладів освіти в період воєнного часу забезпечення психологічної стійкості учасників освітнього процесу.
Розглянуто стратегію забезпечення психічного здоров’я в сфері освіти на всіх рівнях. Проаналізовано механізми психологічної підтримки ментального здоров’я учасників освітнього процесу та механізми реалізації проєкту «Екосистема психологічної допомоги у сфері освіти України» в умовах війни, а саме шляхів впровадження системи онлайн-сервісів, онлайн-курсів, створення телеграмканалів для комунікації тощо.
Розкрито особливості імплементації розроблених і впроваджених Міністерством освіти і науки України механізмів психологічної підтримки ментального здоров’я учасників освітнього процесу в умовах війни в Бердянському державному педагогічному університеті.
Висвітлено діяльність навчальної психолого-консультативної лабораторії закладу вищої освіти, яка спрямована на гармонізацію психоемоційного стану всіх учасників освітнього процесу в умовах війни. Наведено приклади дієвих інструментів підтримки психоемоційного стану учасників освітнього процесу, які застосовують викладачі Бердянського державного педагогічного університету.
Перспективою подальших досліджень є аналіз і впровадження ефективних арттерапевтичних технологій для підтримки ментального здоров’я учасників освітнього процесу в умовах війни.

РОЗВИТОК ОСВІТИ В БОЛГАРСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ (КІНЕЦЬ XVIII – XIX СТ.)

Е. М. Кучменко, Ю. М. Давиденко, А. Г. Бровко — Thu, 06 Jun 2024 22:13:37 +0300

У даній статті на основі аналізу доступного комплексу джерел та наукової літератури висвітлено перебіг національно-визвольна боротьба болгарського народу крізь призму становлення системи церковної та світської освіти, як основного чинника в боротьбі проти політики мусульманізації та еллінізації. Окреслено історіографічну спадщину та виокремлено основні періоди розвитку освіти. Розкрито зміст терміну «болгарське Відродження». Під яким розуміється ціла епоха в історії країни, що характеризується початком національно-визвольний рух проти турецького іга в контексті активізації процесів національного відродження, зростання інтересу до мови, національної культури, історії, традицій. Акцентовано увагу на ролі болгарської православної церкви, яка була єдиною інституцією, яка під час османського панування відкрито виступала за національне Відродження, та зберігала культурні цінності болгар. Висвітлено періоди розвитку та процес становлення мережі церковних та світських освітніх закладів, проаналізовано еволюцію освітніх програм та методів навчання у шкільних закладах різного типу. Розглянуто типи освітніх закладів, висвітлено побутові умови їх функціонування. Зокрема, з акцентована увага на науково-педагогічній та видавничій діяльності болгарських просвітників. Розкрито їх внесок у розвиток освіти та педагогічної думки. Проаналізовано педагогічну спадщину П. Берона, В. Апрілова та інших. Відзначено, що ключовим елементом у процесі болгарського національного відродження,у досліджуваний період, був процес становлення та формування мережі релігійних та світських навчальних закладів. Болгарські просвітники та релігійні діячі, спираючись на фінансову підтримку національну буржуазії, змогли сформувати низку навчальних закладів, розробити та упровадити в навчальний процес нові підходи до викладання предметів гуманітарного циклу.

РІЗНОВИДИ ОРКЕСТРУ НАРОДНИХ ІНСТРУМЕНТІВ В УКРАЇНІ

В. М. Дейнега — Thu, 06 Jun 2024 22:14:34 +0300

Важливим фактором у досягненні високопрофесійного виконавського рівня будь якого оркестрового колективу є раціонально сформований інструментальний склад. Він має забезпечити різноманітне, багатоголосне та поліфункціональне звучання і створити певну органічну цілісність, в якій музичні інструменти доповнють один одного у тембровій взаємодії та відтворюють всі види оркестрової фактури.
У сучасний період в Україні існують два основні різновиди оркестру народних інструментів. Перший – базується на основі струнно-смичкових музичних інструментів, а другий – на основі струнно-щипкових. Оркестр, основною групою в якому є струнно-смичкові інструменти, визнається як національний і не викликає істотних суперечок відносно національної належності його інструментального складу. Оркестр, основою якого є струнно-щипкові інструменти (домровий секстет), на думку окремих фахівців, вважається не національним в українській музичній культурі.
Аналіз технологічних, функціональних, музично-виражальних можливостей та тембрового об’єднання великої кількості музичних інструментів народного оркестру в єдину цілісність звучання дає підстави зробити висновок, що процес формування здійснювався за принципами тембрової спорідненості, контрастності, поліфункціональності та доцільності художньо-образної цілісності. Відмінність звучання різновидів народних оркестрів в Україні з одного боку пов’язана з тембровим колоритом інструментального складу, з іншого – репертуарною
спрямованістю. Результатом взаємодії зазначених чинників є формування двох основних підходів до використання темброво-акустичних якостей обох складів.
У першому варіанті домінують переосмислення народно-інтонаційного матеріалу, значною мірою, його стилізація, транскрипції, перекладення симфонічної музики, а також оригінальні твори сучасних композиторів. У другому – переважає етнографічний принцип, що базується на збереженні автентичності звучання, орієнтованої на збереження та відтворення народно-колористичних аспектів звучання. Оркестри першого напрямку, породжені свого часу організованим аматорством, поширились серед музичних навчальних закладів різних рівнів.
Деякі з них за професіоналізмом та оригінальністю звучання цілком заслужено претендують на статус академічних колективів. Оркестри другого напрямку виросли з традиційних форм народно-інструментального музикування і стали його органічним продовженням у більш розширених інструментальних складах.
Частка таких оркестрів значно більша серед професійних колективів і значно менша в аматорстві та мережі музичних навчальних закладів. Обидва види народних оркестрів є надбанням української національної культури: вивчення історичних джерел музичного інструментарію України дає підстави стверджувати, що за своїм історичним походженням, чотириструнна домра є музичним інструментом українського народу. Також важливим є факт того, що в Україні використовується саме чотириструнний варіант інструмента з квінтовим строєм, на відміну від триструнної квартової домри в оркестрі російських народних інструментів.
Обидва різновиди народних оркестрів в Україні мають великі художньо-виражальні можливості. Інструментальний склад забезпечує використання всього музичного діапазону та розподіл теситурних можливостей інструментів, самостійність застосування оркестрових груп, різноманітну шкалу динамічних відтінків, технічну досконалість виконання. Відмінність звучання колективів з одного боку пов’язана з тембровим колоритом існуючого інструментарію, з іншого – з репертуарною спрямованістю. Результатом взаємодії цих двох
чинників стало формування двох основних підходів до використання темброво-фонічних якостей обох складів. У першому – домінують переосмислення народно- інтонаційного матеріалу, певною мірою, його стилізація, транскрипції і перекладення класики та творів сучасних композиторів; у другому – переважає етнографічний принцип, що базується на збереженні автентичної традиції ансамблевого музикування зі значною часткою авторського переосмислення, оригінальної музики орієнтованої на використання народно-інтонаційних аспектів звучання. Оркестри першого напрямку, породжені свого часу організованим
аматорством, поширилися серед навчальних музичних закладів різних рівнів.
Деякі з них за оригінальністю і професіоналізмом звучання сьогодні цілком заслужено претендують на статус професійних академічних колективів. Оркестри другого напрямку, що виросли з традиційних форм фольклорно-інструментального музикування на основі ансамблю «троїстої музики» стали їх органічним продовженням та новим етапом розвитку народно-оркестрового жанру в Україні.

ВИКОНАВСЬКА І ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІДІЇ ЛИПКОВСЬКОЇ: ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ЗАБУТТЯ

М. А. Печенюк — Thu, 06 Jun 2024 22:15:33 +0300

У статті йдеться про світову співачку і вокального педагога, яка навчалась у Маріїнській жіночій гімназії Кам’янця-Подільського, розглядається її виконавська та педагогічна діяльність. Соціальна значущість проблеми, актуальність, дотепер часткове забуття та недостатнє розкриття творчості вокалістки-
педагогині зумовили вибір теми статті; на часі проходить духовне відродження нації, освічена людина має володіти інформацією про вагомий внесок вітчизняних митців у світову музичну культуру.
Дається аналіз життєвого шляху і творчої виконавської діяльності співачки, узагальнюється професіональний розвиток і здобутки творчої діяльності Лідії Липковської, початкова музична освіта і майстерність якої формувались в Україні, а саме у стінах Маріїнської жіночої гімназії міста Кам’янця-Подільського –
культурної столиці Подільської губернії. На основі аналізу довідкового матеріалу, публікацій про Л. Липковську, зроблено висновки, що він здебільшого описовий і недостатній для того, щоб скласти об’єктивне судження про творчі здобутки співачки. Творча постать вокалістки недостатньо висвітлена у наукових
джерелах, хоча, в період концертування її співом високо поціновувались.
Найважливішим y пошуковій роботі стало відродження в пам’яті нащадків славного образу співачки та педагога Л. Липковської. Результати пошукової роботи дали змогу розширити інформацію про мисткиню. Досліджуючи життєвий і творчий шлях співачки і вокального педагога, її методи роботи з вихованцями,
ми зробили спробу розширити знання з історії краю, розкрити роль музичної освіти і культури Поділля та значення авторитету навчальних закладів Подільського краю, її видатних представників у взаємозв’язку зі світовим полікультурним простором.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ВІРТУАЛЬНИХ ХОРОВИХ ПРОЄКТІВ

О. І. Солдатенко — Thu, 06 Jun 2024 22:16:35 +0300

У статті розглянуті питання актуальності віртуальних хорових проєктів в світі. Наголошується, що науковці за кордоном вивчають потенційні переваги та проблеми віддаленої співпраці в умовах багаточисельного хору, інформуючи про найкращі практики як для організаторів, режисерів, співаків, так і для аудиторії. Наведені автором приклади зарубіжних проєктів демонструють сучасні технічні можливості і підкреслюють силу музики та її спроможність об’єднувати людей. У статті підкреслюється, що для ефективної організації віртуальних хорових проєктів необхідно дотримуватись покрокової інструкції щодо її реалізації і рекомендується активно залучати до цього менеджерів СКД в якості консультантів або керівників. Метою статті є висвітлення зарубіжного досвіду організації віртуальних хорових проєктів для впровадження його в музичну, освітню та соціокультурну сферу Україні. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичні та емпіричні методи. Результати дослідження вказують на те, що: зарубіжні вчені досліджують різні аспекти віртуаль-
них хорових проєктів; у світі існують різноманітні віртуальні хорові проєкти за участі співаків з різних країн та культур, які демонструють ефективність інноваційних технологій, надають унікальні освітні можливості, сприяють популяризації музики та розширенню аудиторії; цей досвід корисний для України з педагогічної, культурної та міжнародної перспектив. Наукова новизна статті: автор формулює висновки щодо важливості та перспектив віртуальних хорових проєктів в Україні та пропонує залучати до них менеджерів СКД для подальшого розвитку та вдосконалення цих ініціатив. Практична значимість статті: розуміння зарубіжного досвіду організації віртуальних хорових проєктів допоможе впроваджувати в Україні кращі практики у музичну освіту, мистецтво і соціокультурну сферу сприяючи культурного обміну, розвитку творчості та поширенню музичної культури у всьому світі.