TY - JOUR AU - O. M. Kaplenko AU - A. V. Mykytenko PY - 2021/01/20 Y2 - 2024/03/28 TI - Художньо-образні моделі апокаліпсису в сучасній українській прозі JF - Література та культура Полісся JA - Lit. kult. Polissia VL - 101 IS - 16f SE - Літературознавство DO - 10.31654/2520-6966-2021-16f-101-65-86 UR - https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/679 AB - У статті виділено й проаналізовано основні художньо-образні моделі апокаліпсису на матеріалі сучасної української прози. Результати наукового дослідження дозволяють констатувати різноманітність художніх утілень кінцесвітнього сюжету. Прикладом розгортання техногенного апокаліпсису є роман Тараса Антиповича «Хронос», де автор моделює винайдення одного унікального технічного пристрою і стихійне використання його людиною. Небезпека таких технологічних новинок бачиться катастрофічною, адже людська природа виявилася слабкою аж настільки, що ледь не призвела до масового знищення людства – як фізичного, так і духовного. Іншою версією кінця світу є реалізація зомбі-апокаліпсису, художньо представлена романом Макса Кідрука «Бот. Ґуаякільський парадокс». Тут ідеться про появу невідомої досі психоістоти, яка затьмарює свідомість усіх живих істот і тим самим є першопричиною масового божевілля та жорстокості небачених масштабів. Ще одним баченням апокаліптичної моделі є деструкція особистості, особливо детально й натуралістично оприявлена в романі Олеся Ульяненка «Дофін Сатани». Моторошний парадокс заявленої моделі спровокований фактом віднайдення ключа загальної небезпеки людства у самій природі конкретної людини, у «зламі» її екзистенції і, як наслідок, прагненні отримати насолоду від убивства собі подібних. Це явище не запрограмоване філогенезом, не виконує функції біологічного виживання виду, взагалі не має ніякої обґрунтованої мети. Проте всупереч логічним аргументам воно виявляється в людині з небаченою агресією і, що найнебезпечніше, отримує свою хворобливу аргументацію лжемесіанства. Роман Галини Пагутяк «Смітник Господа нашого» репрезентує погляд і,відповідно, переживання кінцесвітнього сюжету саме жінкою. Читач тут не знайде потужної і вражаючої агресії, як у попередніх («чоловічих») версіях апокаліптичного сценарію, проте глибинне усвідомлення «жіночої трагедії» через екзистенційну самотність, тугу, відчуженість і непотрібність, так звану «викинутість» на узбіччя життя, провокує появу екзистенційного жаху від сугестивно візуалізованих декорацій жіночого апокаліпсису. ER -