Література та культура Полісся https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia <p><strong>Збірник засновано у 1990 р. проф. Г. В. Самойленком</strong><br>Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: Міністерство юстиції України. Серія КВ «Література та культура Полісся» № 16215-4687 ПР.</p> <p><strong>Засновник:</strong> Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя.</p> <p><strong>Видавець:</strong> видавництво Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.</p> <p><strong>Проблематика:</strong> «Література та культура Полісся» є періодичним фаховим виданням в галузі філологічних наук (літературознавство, мовознавство, краєзнавство).</p> <p><strong>Періодичність виходу</strong>: 4 рази на рік.</p> <p><strong>Мова видання:</strong> українська, білоруська, російська, англійська та німецька.</p> <p><strong>ISSN:</strong> 2618-0022 (електронна версія), ISSN: 2520-6966 (друкована версія).</p> <p><strong>DOI журналу:</strong> https://doi.org/10.31654/2520-6966</p> <p>Редакційна політика журналу ґрунтується на традиційних етичних принципах наукової періодики, підтримує Кодекс етики наукових публікацій, сприяє інтеграції філологічної науки України в світовий науковий інформаційний простір.<br>Редакція журналу проводить політику відкритого доступу до рецензованих наукових публікацій, сприяючи поліпшенню інформаційного наукового обміну, а також підвищенню цитування робіт та результативності наукової діяльності авторів, що публікуються в науковому збірнику «Література та культура Полісся».<br>Редакція журналу вважає пріоритетним напрямом розвитку включення у міжнародні реферативні та наукометричні бази даних, в т. ч. Scopus та Web of Science.</p> Nizhyn Mykola Gogol State University uk-UA Література та культура Полісся 2520-6966 Андрій Розумовський і Батурин https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/810 <p>У статті розглянуто життєвий шлях Андрія Кириловича Розумовського,<br>сина останнього гетьмана України, видатного дипломата Російської<br>імперії кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., багаторічного російського посла у<br>Відні. Особливу увагу приділено зв’язкам Андрія Розумовського з Батури-<br>ном, колишньою гетьманською столицею, де був розташований маєток<br>його батька, Кирила Григоровича Розумовського. Здійснено аналіз його<br>господарської діяльності. Використано матеріали біографічних дослі-<br>джень про Андрія Розумовського (насамперед, п’ятитомну працю Олек-<br>сандра Олексійовича Васильчикова «Семейство Разумовских»), його опуб-<br>ліковане листування, зображувальні джерела, топографічні дослідження.<br>Зроблено висновок про вагомий внесок цього діяча в історію Батурина.</p> Y. M. Luniak ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 5 18 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-5-18 Генеалогія та соціальна генеза дворянського роду Панченків (середина XVII – XIX століття) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/811 <p>Стаття присвячена розгляду кількох аспектів соціальної історії мало-<br>російського дворянства ХІХ століття. На основі архівних документів, які<br>вперше вводяться у науковий обіг, автор, на прикладі дворянського роду<br>Панченків з міста Ніжина, простежує складний процес нобілітації нащад-<br>ків козацько-старшинської родини у загальноімперське дворянство. Порів-<br>нюючи ці процеси на Лівобережжі та на землях Правобережної України,<br>автор виявляє спільні риси та регіональні відмінності. Вивчивши та про-<br>аналізувавши генеалогічні, геральдичні, сфрагістичні джерела, дослідник<br>звертає увагу на труднощі, які виникали у нащадків козацьких родин у до-<br>веденні свого «шляхетного походження». На прикладі родини Панченків<br>можна констатувати, що цей процес затягнувся майже на два десяти-<br>ліття, а якщо брати до уваги скільки років прослужив представник<br>родини Іван Іванович Панченко, щоб отримати «стартові можливості»<br>для початку процесу доведення свого благородства, то слід говорити<br>про ціле життя. Нащадок славетного козацького роду, батько, дід,<br>прадід якого служили у Війську Запорізькому, ходили у походи з Богданом<br>Хмельницьким, Іваном Самойловичем змушений всіма, навіть іноді не<br>зовсім законними шляхами, доводити своє походження. Прагнення опини-<br>тися у складі благородного дворянства та перебрати на себе та свою<br>родину станові пільги, притаманні дворянству, штовхають пошукачів<br>іноді до відвертого обману. Аналіз архівних документів дозволяє не лише<br>простежити життєвий та кар’єрний шлях «простої людини з малоросій-<br>ської провінції», а й визначити та оцінити її світоглядні та ціннісні орієн-<br>тації, поглянути через кілька століть на сімейно-інтимний та побутовий<br>бік життя.</p> O. O. Leiberov ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 19 35 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-19-35 Кримський ханат на сторінках «Українського історичного журналу» https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/812 <p>У статті аналізується специфіка висвітлення історії Кримського ханату<br>в «Українському історичному журналі» у період з 1957 по 2017 рр. Авторка<br>коротко висвітлює історію становлення УІЖ, досліджує специфіку ви-<br>світлення історії Криму у публікаціях 1960-х рр., зміну тематики та кіль-<br>кості статей, присвячених історії Кримського ханату у 1970-х рр. У<br>роботі наголошується на існуванні табу на висвітлення історії кримських<br>татар до початку 1960-х рр., виокремлюються причини цього явища.<br>Крім цього, у дослідженні виділяються основні тренди статей, присвяче-<br>них Кримському ханату протягом 1970-х рр., які заклали фундамент<br>радянської історичної парадигми по відношенню до цього сегменту<br>історичної науки. На основі кількісного аналізу публікацій «Українського<br>історичного журналу» висвітлюється збільшення інтересу до історії<br>Кримського ханства з боку наукової спільноти, а також поступове збіль-<br>шення можливостей для проведення відповідних досліджень. Стаття<br>розкриває специфіку процесу змін у тематиці та кількості публікацій у<br>період Перебудови, який зменшив вплив ідеології на суспільно-політичне<br>життя в СРСР. Дослідження розповідає про становлення нового погляду<br>на історію Кримського ханату у 1990-х, яке відбулося завдяки поступової<br>відмови від радянської ідеології. На основі контент-аналізу публікацій у<br>дослідженні аналізуються складові історіографічної парадигми часів неза-<br>лежної України по відношенню до історії Криму, які проявилися протягом<br>2000-х рр. Авторка висвітлює процес стрімкого збільшення інтересу до<br>історії Криму після його окупації Російською Федерацією, який відобра-<br>зився на кількості та тематиці статей відповідного спрямування в<br>«УІЖ». Зокрема, у статті констатується принциповий перегляд концеп-<br>туальних засад висвітлення історії Кримського ханату після 2014 р.</p> K. Bohdiazh ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 36 48 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-36-48 «Кольорові» революції: причини та наслідки https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/813 <p>У статті автор піднімає проблеми «кольорових» та «оксамитових» рево-<br>люцій, які прокотилися світом у кінці ХХ на початку ХХІ століть. Пройшло<br>більше 30 років, відколи перемогли перші революції, тому багато дослід-<br>ників вивчають це питання. Проаналізувавши останні праці вітчизняних<br>та зарубіжних авторів, автор зазначає причини революційних подій та<br>називає основні позитивні та негативні наслідки. В статті наголо-<br>шується, що дослідники по-різному оцінюють самі соціальні виступи: де-<br>які вважають їх революціями, а деякі політичними переворотами чи ком-<br>промісами тощо. Також згадується ідеолог зазначених революцій –<br>американський політолог Джін Шарп та його праця «Від диктатури до<br>демократії», в якій він розробив стратегію ненасильницьких переворотів,<br>з метою розвалу СРСР, утвердження демократичних режимів у всьому<br>світі на зразок США. Проаналізувавши її, автор статті стверджує, що це<br>лише етап у сучасній геополітиці глобалізації. Зазначено, що глобалісти<br>загалом працюють на ліквідацію національних держав, тому всі ці рево-<br>люції певний етап у загальному світовому процесі. За наслідками револю-<br>цій у першу чергу можна побачити формування колоніальних територій з<br>однаковими законодавствами, схожими проблемами, слабкою економікою,<br>хаотичним політичним становищем. І як результат руйнування тради-<br>ційних суспільств та послаблення національних держав. «Кольорові<br>революції» стають перманентним явищем у таких державах. Кожна з них<br>супроводжується певними людськими жертвами, але в сумі набирається<br>значна кількість. Отож, необхідно продемонструвати прозору статис-<br>тику та зробити необхідні уроки.</p> R. A. Dudka ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 49 58 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-49-58 Модернізація економіки Китаю: досягнення та перспективи https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/814 <p>У статті висвітлюються особливості реформування китайської еконо-<br>міки. Зазначено, що процес реформування економіки КНР розпочався ще<br>за правління Ден Сяопіна, який запропонував стратегію виведення<br>держави на ключові позиції у світовій економіці. Саме у цей період було<br>здійснено модернізацію та проголошено політику «реформ та відкри-<br>тості». Особливістю китайської економіки виступає програмування<br>економічного розвитку, яке сягає своїм корінням ще в середину ХХ ст.<br>Нині реалізовано тринадцять п’ятирічних планів соціально-економічного<br>розвитку. Ще однією особливістю китайської економіки є поєднання<br>державних планових важелів управління з ринковими, тобто панування<br>моделі «соціалістичної ринкової економіки». За правління Ху Дзіньтао та<br>Сі Цзіньпіня було взято курс на будівництво інноваційної економіки. Утім,<br>незважаючи на швидкі темпи розвитку Китаю, республіка все ж таки<br>відстає від розвинених країн. Причиною такого відставання, на думку<br>керівництва держави, є низька інноваційна спроможність. В останні роки<br>негативно на розвиток економіки держави вплинула торгівельна війна з<br>США та введення карантинних заходів у зв’язку з пандемією COVID-19,<br>що призвело до обвалу китайської економіки на 6,8 %. Окрім ефективної<br>внутрішньої політики, Китайська Республіка проводить активну зов-<br>нішньоторговельну діяльність. Найбільшими торгівельними партнерами<br>держави є США, Гонконг, Японія, Корея та країни ЄС. Розвиває активні<br>відносини з Латиноамериканськими державами, Індією, Пакистаном, Бра-<br>зилією, африканським континентом та країнами арабського світу. КНР є<br>привабливою державою для іноземного капіталу. Найбільше іноземних<br>інвестицій надходить до сектору послуг економіки Китаю. Щоб стати<br>привабливою країною для іноземних інвестицій, керівництвом КНР було<br>проведено низку заходів, з метою створення сприятливого інвестицій-<br>ного клімату. Як результат, КНР займає друге місце у світі за номіналь-<br>ним ВВП. Прогнозується, що Китай у найближчому майбутньому в еконо-<br>мічному плані випередить США і стане найпотужнішою державою у світі.</p> A. G. Brovko ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 59 69 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-59-69 Культурна дипломатія як інструмент формування міжнародного іміджу України https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/815 <p>Mетою дослідження є виявлення специфіки становлення культурної дипломатії Украї-<br>ни, а також окреслення основних проблем та перспектив її подальшої реалізації.<br>На думку авторки, престиж держави та її міжнародний статус великою мірою зале-<br>жать від того, як працює її культурна дипломатія та як функціонують установи,<br>що її представляють. Особливо це важливо з огляду на те, що проти України ве-<br>деться агресивна гібридна війна, вагомою складовою якої є інформаційні й дипло-<br>матичні чинники. На думку експертів, «актуальна нині проблема інституалізації<br>культурної дипломатії України полягає не лише у відсутності політики промоції та<br>системної підтримки культурних ініціатив, відчутному браку ресурсу (адміністра-<br>тивного, фінансового, кадрового). Ця проблема проявляється як критична неста-<br>ча фахового бачення цієї політики. Саме на етапі створення візії інституту<br>культурної дипломатії України доцільним є аналіз досвіду успішних європейських<br>установ у цій сфері».<br>Насамперед необхідно подолати різночитання поняття культури в ЄС та в Україні.<br>Згідно з документами європейських структур, культуру визначено пріоритетом<br>європейської розбудови, вона виступає репрезентантом європейської ідентичнос-<br>ті та громадянства, проголошується носієм такої визначальної європейської цін-<br>ності, як розмаїття. За роки незалежності України політична еліта не розглядала<br>культуру як пріоритетну галузь державної політики, на якій роками позначалися<br>недофінансування, корумпованість, непрофесійність. Це, відповідно, і досі пере-<br>шкоджає забезпеченню її відкритості, виходу українського культурного продукту на<br>європейський ринок, ускладнює повноцінний розвиток української культурної дипло-<br>матії. Подолання негативних тенденцій у культурі неодмінно поставить на поря-<br>док денний питання щодо розширення її можливостей, зокрема, і на рівні зовнішньої<br>політики. Узагальнений досвід роботи європейських культурних інституцій може<br>слугувати зразком успішної реалізації культурної дипломатії. Підґрунтям для<br>створення інституцій є вже напрацьовані зв’язки між приватними учасниками<br>культурного процесу, діяльність осередків української діаспори, робота культурно-<br>інформаційних центрів у складі дипломатичних установ за кордоном. На сьогодні є<br>очевидним, що останні не можуть бути використані як інструмент культурної<br>дипломатії без ґрунтовного переформатування. Заходи культурної дипломатії<br>повинні відбуватися за тісної підтримки держави, однак без чиновницького тиску.</p> <p>Стимулювати розвиток культурної дипломатії неможливо без інновацій у культурі<br>та без змістовної культурної політики.<br>Авторка доходить висновку, що культурна дипломатія для України – важливий еле-<br>мент стратегічної діяльності, "м'яка сила", завдяки якій набагато легше позиціо-<br>нувати себе у світі та знаходити підтримку на громадському рівні. Це інструмент<br>для реалізації національних інтересів, але за умови систематичного застосування<br>та ефективної координації зусиль та формування якісного контенту для<br>експорту.</p> L. M. Mytsyk ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 70 84 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-70-84 Криза світового православ’я в глобальному світі https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/816 <p>У статті авторка досліджує сучасні проблеми православних церков, які багатьма<br>називаються кризою сучасного православ’я. В першу чергу мова іде про порушення<br>єдності світової православної церкви. На початку статті розглядається положен-<br>ня УПЦ та позиція попереднього українського уряду з цього питання. Також аналізу-<br>ються деякі антицерковні закони, запропоновані Верховною Радою України. Автор-<br>ка торкається питань історії Фанара з воз’єднання з Ватиканом, а також ство-<br>рення єдиної екуменічної церкви та ролі патріарха Ворфоломея в посиленні розколу<br>УПЦ. Далі висвітлюються останні події в Чорногорії, в зв’язку з прийняттям законів<br>проти Сербської православної церкви, а також простежуються паралелі у названих<br>подіях. Крім того, наводяться оцінки ситуації в УПЦ та СПЦ першоієрархами цих<br>церков. У кінці статті зроблено висновок про те, що вказані події засвідчують про<br>плани створення в глобальному світі відповідної глобальної церкви, яка до<br>християнства вже не буде мати ніякого відношення.</p> R. A. Dudka ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 85 94 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-85-94 Дослідження студентства Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/818 <p>У статті подано огляд перспектив подальшого дослідження студентства<br>Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька у пе-<br>ріод кінця ХІХ – початку ХХ ст. Ніжинське студентство розглядається<br>крізь призму загальноімперського, саме тому висвітлено основні здобутки<br>радянської та пострадянської історіографії з даного питання. Наголошу-<br>ється на тому, що до цього часу немає праці, в якій увага приділялася б<br>саме студентам інституту Безбородька, їхньому повсякденному життю,<br>а не викладачам, внутрішньому розпорядку закладу чи суспільно-політич-<br>ним метаморфозам. Також на сьогодні існує невелика кількість наукових<br>робіт, які б розкривали проблематику провінційного студентства Росій-<br>ської імперії. Враховуючи ці аспекти, у даній статті визначені шляхи<br>подальшої дослідницької діяльності: соціальний та ідеальний образи сту-<br>дентства, його побутове життя, специфіка навчання в історико-філо-<br>логічному інституті.</p> O. V. Haidenko ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 95 103 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-95-103 Микола Гоголь і Греція https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/819 <p>У статті вперше в систематизованому вигляді розкрито зв’язки Миколи<br>Гоголя з Грецією та греками, показано, як вони зароджувалися під час нав-<br>чання в Гімназії вищих наук кн. Безбородька в Ніжині і які форми вони наби-<br>рали: участь майбутнього письменника в театральних студентських<br>виставах з греками К. Базилі, С. Гютеном та іншими, а також спільна ро-<br>бота у виданні рукописних журналів та альманахів, зокрема «Северная<br>заря», де друкувалися твори гімназистів, а також у вивченні грецької мови,<br>яка вводилася до навчального плану Гімназії після появи студентів-греків,<br>які емігрували з батьківщини під час жорстокої боротьби грецького народу<br>проти турків за національну незалежність. Крім цього, звернена особлива<br>увага на те, як Гоголь висвітлює життя представників грецької колонії у<br>Ніжині в сатирі «Дещо про Ніжин, або Дуракам закон не писаний» та зга-<br>дування героїв грецької революції 1821–1827 рр. у поемі «Ганц Кюхельгар-<br>тен», в якій герой твору намагається безпосередньо взяти участь у цій<br>боротьбі та поемі «Мертві душі». Майже через все життя проходить<br>лінія зв’язків Гоголя з Костянтином Базилі, відомим дипломатом і пись-<br>менником, від студентських років і до поїздки разом по святих місцях 1848<br>р. та проживання в Одесі, обопільною оцінкою ними їх творчості.</p> G. V. Samoilenko ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 104 118 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-104-118 Мистецький контент Ніжина в музичній регіонології України https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/820 <p>Стаття присвячена розкриттю мистецького контенту Ніжина в музич-<br>ній регіонології, об’єктом якої стали мистецькі пам’ятки видатним поста-<br>тям. Представлено дослідження науковців-філологів, істориків, музикознавців<br>у контексті системно-цілісного осмислення фактів, подій, традицій та<br>інновацій митців, їх засадничої ролі у формуванні музичної регіонології як<br>системи знань про аспекти культуротворення музикантів великих та<br>малих міст, селищ регіонів України. Наголошено на значущості музичної<br>регіонології як важливого чинника системного осмислення мистецького<br>часопростору, форм й атрибутів музичного життя міста. Обґрунтовано<br>три історико-хронологічні періоди в її розвитку, суміжність науково-сутніс-<br>них чинників з епістологією, музикознавчою генеалогією. Стверджено<br>смислову еквівалентність зі спільнокореневими поняттями регіоналістика,<br>регіоніка як доказ широкого трактування науковцями терміну, прагнення<br>стабілізувати визначення, формалізувати його науково-практичну<br>сутність,<br>Виокремлено соціотворчі чинники допомоги державних виконавчих органів<br>у фінансуванні мистецьких заходів, активізації діяльності науковців,<br>архівно-пошуковій праці, проведенні конференцій, підтримці подвижницької<br>ініціативи городян-краєзнавців громади. Визначено музичне краєзнавство<br>як джерело наукового пізнання, сферу активної мистецької діяльності<br>містян для збереження й розвитку музичних традицій міста, прояву<br>культуротворення в концертно-виконавській діяльності, в інтересі до<br>культури рідного краю. Сформовано аспекти вивчення музичного життя<br>провінційного міста: форми музично-виконавського професіоналізму в кон-<br>тексті музично-естетичних смаків мешканців, концертний репертуар,<br>творчі портрети різновікової категорії виконавців-солістів, музичних<br>колективів, їх види творчості, спадщину композиторів-аматорів.</p> Olena Kavunnyk ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 119 125 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-119-125 Виставково-ярмаркове мистецтво Ніжина в контексті етнографічного краєзнавства Лівобережної України https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/821 <p>У статті досліджується історія та сьогодення виставково-ярмаркового<br>мистецтва Ніжина. Аргументовано актуальність досліджень ярмаркового<br>руху як потребу відновлення історично давніх й нових ярмаркових проєк-<br>тів у контексті культурно-мистецької творчості мешканців великих,<br>малих міст, селищ регіонів України. Акцентовано увагу на виставково-<br>ярмарковій діяльності для вітчизняних організацій і компаній як однієї з<br>форм презентації власних розробок для покупців, зацікавлення інвесторів.<br>Стверджено проведення виставково-ярмаркових заходів у світі як одного<br>з ефективних видів реклами власної продукції, об’єктивного чинника роз-<br>витку торговельно-економічних відносин, творчого взаємообміну, збага-<br>ченню культурно-мистецького досвіду громад у галузях економіки, між-<br>культурних комунікацій. Охарактеризовано в контексті етнографічного<br>краєзнавства Лівобережної України хронологічний, суспільно-культурний<br>взаємозв’язок традицій з сьогоденням у проведенні Покровського ярмарку<br>Ніжина, його географічну зручність у розвитку торговельно-економічних<br>відносин Чернігівщини. Виокремлено націотворчу й культурно-виховну<br>функції козаків сотень Ніжинського полку – учасників Покровського ярмар-<br>ку: час проведення на Свято Покрови пресвятої Богородиці, покровитель-<br>ниці українських козаків, численні локації виставково-ярмаркової продукції<br>підприємців-ніжинців, гостей міста з різних куточків України, святково-<br>урочисті заходи, змагання. Проаналізовано діяльність Благодійного<br>фонду «Копиця» в контексті пошуку, підтримки юних талантів, учасників<br>Ніжинського Покровського ярмарку. Представлено в ярмаркових заходах<br>сьогодення концерти самодіяльності за участю дитячих, молодіжних,<br>дорослих музично-інструментальних, вокальних, хорових фольклорних<br>гуртів, колективів, солістів міста.</p> A. A. Rybak ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 126 133 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-126-133 Музичні осередки Чернігово-Сіверського краю: імена, події, творчі колективи, репертуар (до 100-річчя Музичного товариства імені М. Д. Леонтовича) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/822 <p>Дослідження музичних осередків Чернігово-Сіверського краю в контексті<br>діяльності провідної музично-громадської організації доби Українського від-<br>родження – Музичного товариства імені М. Д. Леонтовича (1921–1931) –<br>відкриває широкі можливості для наукового пошуку наукових сюжетів не-<br>знаних до сьогодні сторінок історії музичної культури України ХХ сторіччя.<br>Хоча виникнення музичних осередків у зазначений період обумовлювалося<br>певною історичною подією й активізувалося на цих землях після трагічної<br>звістки про загибель славетного композитора Миколи Леонтовича, роз-<br>почався цей процес задовго до отримання ними юридичного статусу чле-<br>на Товариства у складі Чернігівської і Прилуцької філій. Організація філій<br>навколо Товариства Леонтовича було пов’язано з тогочасним рівнем му-<br>зичної культури республіки і ставило за мету організацію процесу єднання<br>українського народу навколо ідеї національного відродження. На долю всіх<br>членів Товариства Леонтовича (не тільки Прилуцької та Чернігівської<br>філій) випала відповідальна місія бути першопрохідцями і реформаторами<br>музичної справи у містах і селах, що в часи становлення нового радян-<br>ського мистецтва виявилося завданням найважливішим і найскладнішим.<br>Завдяки консолідованій, відповідальній і злагодженій праці кожного члена<br>МТЛ, на початок 1927 року у складі МТЛ по всій території України було<br>відкрито, зареєстровано і діяло 69 філій та музичних осередків, що налі-<br>чували близько 930 членів і 1013 музичних організацій з числа професійних<br>музикантів і аматорів, котрі виступали у складі шкільних та студент-<br>ських, селянських й робітничих хорів і ансамблів, камерних, духових,<br>народних оркестрів тощо.<br>Історія діяльності Товариства виявилася своєрідним викликом долі і свідо-<br>мим покладанням на олтар будівництва музичної культури радянської<br>України найкращих людських здібностей, знань і сил, що стала непере-<br>вершеним прикладом громадянського служіння своєму народові. Архівна<br>спадщина Музичного товариства імені М Д. Леонтовича, збережена у&nbsp;Фонді № 50 Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені<br>В. І. Вернадського, була і є унікальним документом української історії, що<br>назавжди залишиться для нащадків ексклюзивним інформаційним джере-<br>лом дослідження вітчизняного минулого України у багатьох сферах науки,<br>мистецтва і культури як духовна пам’ятка нашої країни.</p> O. V. Bugaeva ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 134 150 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-134-150 Роль династії Лисенків у становленні хорової школи в Україні. (до 80-річчя пам’яті Віталія Романовича Лисенка) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/823 <p>У статті в контексті ретроспекції досліджується хорова праця Миколи<br>Віталійовича Лисенка як джерело розвитку української диригентської школи.<br>Визначено особливу роль років його навчання в Лейпцизькій консерваторії.<br>Проаналізовано структуру мистецького середовища, в якому М. В. Лисенко<br>був активним учасником і слухачем. Зроблено спробу вибудувати цілісну<br>модель зародження та становлення української диригентської школи,<br>сепаруючи її від інших шляхом дослідження її генеалогії та визначення її<br>особливих принципів, осібно україноцентричного як пріоритетного над<br>комерційними інтересами в соціомузичному функціонуванні й культурно-<br>мистецькому служінны митців соціуму в країні. Визначено диригентську<br>складову в творчому доробку вчителів митця й вибудовано «генеалогічне<br>дерево» в розвитку української диригентсько-хорової школи. Наголошено<br>на європейському векторі як важливому вимірі українського диригент-<br>ського мистецтва, його представників, адаптованому М. В. Лисенком,<br>його учнями у вітчизняний культурний простір. Презентовано активну<br>хорову діяльність у країнах Європи, світу Олександра Кошиця, одного з<br>найяскравіших послідовників М. В. Лисенка. Використано метод дедук-<br>тивного аналізу фактологічних джерел у встановленні причинно-наслідко-<br>вих зв’язків диригентської майстерності митця. Досліджено в контексті<br>культурного життя Лівобережної України маловідомі сторінки дири-<br>гентсько-хорової творчості прямих нащадків митця, осібно сина Остапа<br>Миколайовича та правнука Віталія Романовича Лисенків, що лишили по-<br>мітний слід у цій галузі вітчизняного музичного мистецтва. Наголошено<br>на значущості їх праці в контексті продовження художньо-естетичних<br>засад, музично-стильових принципів М. В. Лисенка, закладених ним напри-<br>кінці ХІХ – початку ХХ століть.</p> M. V. Lysenko ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 151 161 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-151-161 Особливості формування архівного фонду на прикладі музейної колекції Миколи Шуста у фондах Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/824 <p>Постановка проблеми та її актуальнiсть полягає у необхiдностi вивчен-<br>ня досвiду видатних діячів культури, якi працювали над створенням нової<br>парадигми у розвитку освiти та мистецтва, передаючи, як дорогоцінні<br>скарби надбання минулого молодому поколінню. Одним із них є педагог,<br>громадський діяч, скульптор та художник Микола Наумович Шуст. Най-<br>більш ефективним способом систематизації інформації про його участь<br>у громадського-культурну діяльність є створення архівного фонду сфор-<br>мованого з його особистих документів та інших матеріалів, що стосу-<br>ються життя та діяльності. Звичайно, даний спосіб збереження та<br>систематизації інформації про відомих діячів культури не є новим, але все<br>ж він має методологічні, функціональні та тематичні особливості ство-<br>рення, адже створюється не в архівній установі, а в музеї. Метою даної<br>публiкацiї є спроба визначення особливостей формування та використан-<br>ня архівного фонду, на прикладі фондового зібрання М. Н. Шуста, яке збе-<br>рігається в НКМ ім. І. Спаського. Основним завданням розвідки є з’ясува-<br>ти дефініцію архівного фонду, встановити основні принципи його форму-<br>вання та введення до наукового обігу, фондового обліку та можливостей<br>розширення, на прикладі фондового зібрання НКМ ім. І. Спаського<br>присвяченого Миколі Шусту.</p> S. V. Roy ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-01-24 2022-01-24 105 15i 162 169 10.31654/2520-6966-2021-15i-105-162-169