Література та культура Полісся https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia <p><strong>Збірник засновано у 1990 р. проф. Г. В. Самойленком</strong><br>Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: Міністерство юстиції України. Серія КВ «Література та культура Полісся» № 16215-4687 ПР.</p> <p><strong>Засновник:</strong> Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя.</p> <p><strong>Видавець:</strong> видавництво Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.</p> <p><strong>Проблематика:</strong> «Література та культура Полісся» є періодичним фаховим виданням в галузі філологічних наук (літературознавство, мовознавство, краєзнавство).</p> <p><strong>Періодичність виходу</strong>: 2 рази на рік.</p> <p><strong>Мова видання:</strong> українська, білоруська, англійська та німецька.</p> <p><strong>ISSN:</strong> 2618-0022 (електронна версія), ISSN: 2520-6966 (друкована версія).</p> <p><strong>DOI журналу:</strong> https://doi.org/10.31654/2520-6966</p> <p>Редакційна політика журналу ґрунтується на традиційних етичних принципах наукової періодики, підтримує Кодекс етики наукових публікацій, сприяє інтеграції філологічної науки України в світовий науковий інформаційний простір.<br>Редакція журналу проводить політику відкритого доступу до рецензованих наукових публікацій, сприяючи поліпшенню інформаційного наукового обміну, а також підвищенню цитування робіт та результативності наукової діяльності авторів, що публікуються в науковому збірнику «Література та культура Полісся».<br>Редакція журналу вважає пріоритетним напрямом розвитку включення у міжнародні реферативні та наукометричні бази даних, в т. ч. Scopus та Web of Science.</p> Nizhyn Mykola Gogol State University uk-UA Література та культура Полісся 2520-6966 Про предмет і градацію сміху в художньому світі М. В. Гоголя https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1097 <p>Стаття присвячена розгляду та осмисленню предмета гоголівського сміху, а також сміховій градації в художньому світі М. В. Гоголя. Гоголівський сміх характеризується не тільки як сміх «амбівалентний» (за М. М. Бахтіним), але точніше як сміх, що має різні градації. Святковий сміх у М. В. Гоголя може обернутися злим висміюванням. Поруч із «справжньою веселістю» сміх у гоголівських «побрехеньках» викликає й страх. У статті автор звертає увагу і на те, що «уміння посміятись» у М.В. Гоголя поєднується з умінням «істинно возблагоговіти». У подальшій творчості сміх, спрямований на людину, наближений до сліз. Такою є скорботна повість про вкрадену шинель, що являє нам сльози не після сміху, а разом з ним. Питання про силу «сміху» і його «предмет» виникає вже в комедії «Ревізор», де М. В. Гоголь прагне не насмішити глядача, а нагадати про неминучу Божу відплату, про Суд Христов, на який повинна очікувати кожна людина. Тема Страшного Суду набуває свого розвитку у поемі «Мертві душі», головна ідея якої – духовне воскресіння пропащої людини. Письменник створює гротескно-виразні образи, наділені якостями, доведеними до надмірності. «Мертві душі» пронизані сумною іронією, що допомагає виявити об’єктивні суперечності дійсності, наповнені сміхом гірким і очисним. Шлях від смішного і несерйозного до духовного відкриття й одкровення через сміх може здатися абсурдним, але для стилю М. В. Гоголя цей шлях доленосний.</p> В. В. Любецька ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-04-30 2024-04-30 110 24f 5 16 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-5-16 «Тарас Бульба» Миколи Гоголя в полоні ідеологічних спекуляцій: з досвіду підготовки майбутніх вчителів-словесників https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1098 <p>Стаття присвячена висвітленню особливостей викладання в закладі вищої освіти для здобувачів першого (бакалаврського) освітнього рівня спеціальності «Середня освіта (українська мова та література)» творчості Миколи Гоголя, зокрема його повісті «Тарас Бульба». Постать письменника та його місце в історії української літератури й досі відкриті для спекуляцій через нерозуміння колоніальної специфіки літературного процесу тої доби, через некритичне засвоєння й поширення імперських стереотипів про Гоголя. Збереження теми життєтворчості Гоголя в шкільній програмі із зарубіжної літератури відповідно до її перегляду комісією МОН у 2022 році, хоча й позитивне вивченням спадщини видатного митця, але має мінус у тому, що закріплює за ним статус «іноземного», «чужого», «російського» й у такий спосіб підтримує експропріацію імперією його генія. Епізодичний моніторинг методичних розробок уроків, присвячених творчості Гоголя, розділів шкільних підручників, а також програм з «Історії української літератури І половини ХІХ століття» гуманітарних спеціальностей у ЗВО IV рівня акредитації виявив проблеми у виробленні постколоніальної стратегії інтерпретації й викладу життєтворчості Гоголя, зокрема його повісті «Тарас Бульба». Варіанти вирішення окремих з них запропоновані в цій статті. Майбутнім вчителям української літератури необхідно знати обидві редакції повісті, розуміти (ідеологічні) причини і характер внесених у редакцію 1842 року змін, уміти науково обґрунтувати спекулятивні аспекти номінального (Русь, Росія, руський), риторичного («патріотичні» промови й заклики) рівнів другого варіанта твору, виявити ідеологічне підґрунтя неоднозначного (в обох редакціях) образно-сюжетного рівня, а саме концепції головного героя, перипетій його історії, системи конфліктів тощо. У межах практичних занять з теми пропонуються, зокрема, варіанти застосування рольової гри, мозкового штурму, різнопланових творчих завдань.</p> О. В. Шаф ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-01 2024-05-01 110 24f 17 27 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-17-27 Повість «ТАРАС БУЛЬБА» Миколи Гоголя – сюжетна основа української класичної героїчної опери https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1099 <p>У статті висвітлено історію створення трьох редакцій героїчної опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка на основі сюжету повісті Миколи Гоголя, яку здійснили поет Максим Рильський (лібрето) і композитор <br>Левко Ревуцький (музичний текст) у 1936–1955 роки (оркестровка Бориса Лятошинського).</p> В. В. Кузик ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 28 35 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-28-35 Галерея жіночих образів опери М. В. Лисенка «Тарас Бульба» за історичною повістю М. В. Гоголя https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1100 <p>У статті досліджено аспекти втілення світу жіночих образів повісті М. В. Гоголя «Тарас Бульба» в їхній стильовій взаємодії з вокальними партіями героїнь однойменної опери М. В. Лисенка. Показано, що М. В. Лисенко відтворив національно-самобутню експресію галереї жіночих образів, здійснив їхню ліризацію музично-вокальними засобами, досягнувши в опері «Тарас Бульба» могутньої трансформації міфологічної, фольклорної образності літературного першоджерела.</p> В. Г. Антонюк ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 36 45 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-36-45 Стежками Гоголя – музеєм театру та музики https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1101 <p>2024 року ми відзначаємо 215-ту річницю від дня народження Миколи Гоголя. Запропоновану публікацію присвячено глибокому змістовному впливу, який творча спадщина письменника здійснила на подальший розвиток українського театрального та музичного мистецтва. Значення цього впливу показано через матеріали експозиції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України – афіші постановок, фотографії, видання клавірів опер тощо. Творча спадщина Гоголя стала визначним літературним джерелом подальшого українського мистецтва, герої його творів стали героями оперних творів Миколи Лисенка та Михайла Старицького, спектаклів та музики Марка Кропивницького, творів Петра Сокальського, ролей та постановок Миколи Садовського. Усіх цих митців приваблював ліризм, яскравий гумор та національний колорит насамперед тих гоголівських творів, які відносяться до української частини його творчої спадщини, тобто тих, які входять до збірок повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» («Ніч перед Різдвом», «Майська ніч, або Потопельниця») і «Миргород» («Тарас Бульба», «Вій»). Глибина і якість їх музично-театральних інтерпретацій доводить, що творчу постать Миколи Гоголя неможливо відірвати від української культури.</p> А. О. Кармазін ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 46 52 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-46-52 Сприйняття особистості і творчості Гоголя К. Гавлічком-Боровським (у контексті його російської подорожі) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1102 <p><strong><em></em></strong>Серед представників чеського панславізму 1830–1850 рр. Карел Гавлічек Боровський (1821–1856) був єдиний, хто знав Росію не з книжок, а з осо[1]бистих вражень, отриманих підчас його перебування там 1843–1844 рр. Як домашній учитель у родині Шевирьових він мав змогу по-домашньому спілкуватися із провідними ідеологами російського слов’янофільства. Незважаючи на заочну любов до всього російського, з якою і через яку Карел Гавлічек Боровський і приїхав до Росії, додому він повернувся цілком розчарований. Шокований російським деспотизмом, він ладен був відмовитися від юнацьких мрій про єдність усіх слов’ян, якщо ціною такої єдності мала б стати російська гегемонія. Сприйняття особистості і творчості Гоголя К. Гавлічком мінялося відповідно до еволюції його політичного мислення. Спочатку його погляди на Гоголя були під сильним впливом Шевирьова та інших слов’янофілів. Проте після кількох місяців у Росії він уже не міг бачити у гоголівській творчості нічого іншого, крім сатири. Дискусія із (неназваним) Шевирьовим міститься у Гавлічковій післямові до його перекладу (1849) першого тома «Мертвих душ». У ній Гавлічек розповів, що «чув від добрих особистих друзів Гоголя», нібито він готує «блискуче продовження» цього твору, порівняно з яким вже оприлюднена частина – «власне, ніщо, бо не містить нічого іншого, крім сатири на російські недоліки». Однак, як підкреслює Гавлічек, перший том «Мертвих душ» є «цілком самодостатнім» навіть і без «позитивного» продовження.</p> В. Я. Звиняцьковський ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 53 59 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-53-59 Гоголь у рецепції Олександра Довженка https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1103 <p>У статті висвітлюється рецепція Миколи Гоголя у творчій спадщині Олександра Довженка, наголошується, що з дитячих років улюбленим героєм майбутнього кінорежисера й письменника був Тарас Бульба. Мета статті – простежити гоголівські мотиви у доробку О. Довженка, довести, що образ Тараса Бульби, інших персонажів Гоголя митець проєктував на героїв своїх літературних творів. У розвідці акцентується, що заповітною мрією Довженка було створити художній фільм за повістю Гоголя «Тарас Бульба». Підготовку до зйомок кінострічки він розпочав улітку 1941 р., проте подальшій плідній роботі завадила німецько-радянська війна. Також наголошується, що Гоголеві образи присутні в публіцистиці митця періоду Другої світової війни та його щоденникових записах. Так, у статті «Я бачу перемогу» (1942) постать Тараса Бульби проєктується на Довженкового сучасника чорноморця Калюжного, який до самої смерті мужньо б’ється з окупантами, а в щоденнику привертає увагу художня замальовка про маленького хлопчика Тараса, який убиває німців за те, що вони повісили його батька. Ця нотатка має назву «Тарас Бульба». Отже, простежуються відповідні паралелі: Гоголів Тарас безпощадно мстить ворогам за свого сина Остапа, а Довженків – за смерть свого батька-партизана. Також у статті звертається увага на чіткі гоголівські мотиви в кіноповісті Довженка «Україна в огні», де автор проєктує образ Тараса Бульби на Романа Запорожця, котрий, як і його літературний попередник, на чолі свого партизанського загону «гуляє» по Україні, безпощадно знищуючи ворогів. У висновках дослідження наголошується на особливому звучанні й актуальності гоголівських мотивів у доробку Довженка в наші дні, добу російсько-української війни, коли перед українським народом знову з неабиякою силою постало питання, пов’язане з виживанням нації, акцентується, що кращі літературні й кінематографічні твори митця є невичерпним джерелом виховання в молоді почуття національної свідомості й патріотизму.</p> А. О. Новиков ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 60 67 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-60-67 Сенс Гоголя: етнопсихологічні та культурологічні тлумачення Євгена Маланюка https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1104 <p>У статті вивчаються теоретичні роздуми в сфері етнопсихології та культурології Євгена Маланюка (1897–1968), в яких центральним об’єктом дослідження був феномен Миколи Гоголя як письменника і психотипу. Доводиться, що цей автор насамперед виражав свідомість українського малоросійства. Ментальні ознаки цього явища – це втрата традиційного, героїчного світовідчуття, настрої хитливості, пристосуванства, ілюзійності. Проаналізовано ключові естетико-культурологічні поняття Є. Маланюка: «орхідейність», «гоголівство», «хлєстаковщина», «шельменківщина», «енківщина». Пояснено, що ментально-естетичні джерела малоросійства були закорінені в добі Бароко і поетика творів М. Гоголя виходила з цієї традиції. Малоросійство відмовилося від української мови як літературної і творило російською, намагаючись «вмонтуватися» в офіційну ідеологію російського імперіалізму. Так виник тип суспільної і культурної «хлєстаковщини»: вічного вдавання, маніпулювання, ілюзійності. М. Гоголь не тільки описав цей тип, а й сам виражав його ментальні ознаки. Саме він створив міф Петербурґа як «нового Вавилону», проклятого міста, яке символізувало всю штучність, неорганічність і тьмяну химерність Російської імперії. Це був страх малороса-містика перед величчю і силою мегадержави. Геніальний українець висміяв маєстат імперії несвідомо, це була мимовільна реакція на брутальний тиск Росії щодо України, імпульс самозахисту. Під впливом М. Гоголя розвинулися визначальні тенденції російської літератури: інтелігентське нидіння, схильність до описів психопатологічних станів, містичний песимізм («чортівство»). Стилістика М. Гоголя стала натхненням для майбутніх російських модерністів та авангардистів, а через них вплинула на всю європейську літературу ХХ ст. Його шедевральні твори – «Шинеля», «Портрет», «Записки божевільного» – це передбачення проблематики та стилістики експресіонізму, всього психопатологічного комплексу кафкіанства в світовій культурі. Сенс Миколи Гоголя полягає в тому, що він погасив «аполлонійську» естетику А. Пушкіна в російській літературі й мимовільно наповнив її розкладовими тенденціями й патологічними настроями в дусі пізнішої достоєвщини – аж до етики лівих революціонерів-різночинців, які витворили основи для цинізму й садизму большевицької епохи.</p> О. Р. Баган ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 68 85 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-68-85 Актуалізація стилістично маркованої лексики в ідіолекті Миколи Гоголя https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1105 <p>У статті розглядаються тематичні групи стилістично маркованої, зокрема конфесійної, лексики, використані в духовній прозі Миколи Гоголя. Актуальність дослідження найменувань саме релігійного спрямування зумовлена сучасними реаліями, у яких спостерігається й науковий інтерес до проблем конфесійної лексики, і широке обговорення сакральних тем, і трансформації в релігійному житті українців на фоні повномасштабного вторгнення рф в Україну. На окрему увагу заслуговує й дослідження проблеми впливу конфесійної лексики на формування образного коду української мови, її здатності до відображення українських ментальних уявлень, зокрема репрезентації її в художньому мовленні Миколи Гоголя, а також формування соціального запиту на різноаспектне вивчення особливостей лексики релігійної семантики та конфесійного стилю загалом. Детально описуються найменування на позначення внутрішніх атрибутів храму, церковного начиння, широко представлені в аналізованих творах. Підкреслюється особливий інтерес Миколи Гоголя до духовного життя людини, глибокі пізнання письменника в релігійній сфері, що знайшли відображення в його духовно-моральній прозі. Окрема увага приділяється дослідженню емоційно забарвлених епітетів, стилістичних прийомів антитези та градації.</p> Г. М. Вакуленко Н. І. Клипа ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 86 99 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-86-99 Поїздка Тараса Шевченка та Пантелеймона Куліша до Межигір’я і її місце в творчій біографії митців https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1106 <p>У статті розкривається проблема взаємин Т. Шевченка і П. Куліша на початковому етапі після їхньої зустрічі у Києві, коли поет, який навчався в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв, приїхав до України з метою написання художніх творів для серії «Живописна Україна», а майбутній автор роману «Чорна рада» працював вчителем на Подолі. Спільна поїздка до колишнього Межигірського монастиря, одного із центрів духовності запорізьких козаків, дала можливість кожному із них відчути цей дух козацької вольності і наштовхнула їх на написання відомих творів, які були пов’язані з життям і боротьбою козаків за свободу своєї Батьківщини. Кожен із письменників по-своєму відтворив козацьку добу, але «вони обидва на один сніп жали – про однакову будучність своєму народові дбали». Таким чином, спільна поїздка Т. Шевченка і П. Куліша не лише закріпила їхню творчу дружбу, а й сприяла поглибленому розумінню історії України, яка була пов’язана з бо[1]ротьбою козаків та й усього народу українського за свою свободу і незалежність.</p> Г. В. Самойленко ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 100 110 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-100-110 Сучасний стан мілтонознавства: традиція і опонування їй https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1107 <p>Політична діяльність Джона Мілтона, його громадянська позиція часів революції, як і творчість у добу Реставрації, досі викликають неоднозначні погляди й думки. Баланс критики/схвалення Мілтона як митця перебуває у постійній динаміці й по наш день. Чимало авторитетних дослідників вважають його внесок перебільшеним, або ж навіть згубним, тоді як інші переконані, що здобутки Джона Мілтона і, відповідно, місце в історії національної і світової літератури недостатньо оцінені. Так, Т. С. Еліот вважав, що найбільш вагома праця Джона Мілтона – поема «Утрачений рай» – переобтяжена натяками на біографію поета, які вочевидь чужорідні в просторі тексту. Для Neil Forsyth важливіше те, що Мілтон ретельно відображає сутнісну амбівалентність юдо-християнської традиції, й разом з Michael Bauman обстоює, що Мілтон трактує Сатану в дискурсі традиційних релігійних вірувань. Не так сам зміст поеми «Утрачений рай», скільки акцентована героїчність провинних янголів й велич пекла спричинили невщухаючу донині критику в бік Джона Мілтона. К. С. Льюїс звинуватив його у надмірній симпатії до Диявола, зауваживши, що Сатана, котрий причаївся в душі самого поета, і зробив цей образ таким емпатично переконливим. На цей закид заздалегідь відповів молодший сучасник Мілтона, Д. Драйден, – зазіхань на статус Мілтона як творця героїчного епосу було б значно менше, якби героєм його поеми був Адам, а не Диявол. Неоднозначно сприйняв поему Д. Дефо – захоплений талантом поета, він критично оцінив теологічний вимір «Утраченого раю», змалювання гармонії і чарів музики пекла, що, на думку автора «Робінзона Крузо», суперечить природі. На противагу просвітникам, романтики – зосібна В. Блейк, С. Т. Колрідж, П. Б. Шеллі – високо оцінили відвагу Мілтона у потрактуванні образу Люцифера та виказані ними філософські міркування. Тож П. Б. Шеллі в трактаті «Захист поезії» позиціонує Мілтона серед «сучасних філософів найвищого рівня», а це Шекспір і Данте. Станом на сьогодні поема «Утрачений рай» не вважається текстом, де домінує зображення подій особистого життя Мілтона, хоча алюзивно чи прямо в ньому означені фактори, які сформували світобачення поета. John K. Feldkamp переконаний, що Мілтон прагнув з’ясувати, як далеко людина може зайти на шляху до своєї цілі, тому й вводить в «Утрачений рай» мотив сучасних йому політичних перипетій, трактуючи їх, як властиве людині прагнення до особистої свободи та неминуче падіння через особисте жадання влади.</p> Ю. П. Попович Т. В. Михед ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 111 122 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-111-122 Дихотомія «герой/монстр» в античній та середньовічній парадигмі: до витоків західноєвропейського розуміння самотності https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1108 <p>У статті представлено один із можливих підходів до концептуалізації феномену самотності в західній світоглядній парадигмі в діахронічному аспекті. Запропонованою хронологічною точкою відліку для аналізу постає доба Античності. Ключову роль у розумінні самотності відіграє теза Арістотеля про над- або не(до)-людську природу усамітнення, що кодує образну дихотомію героїв і монстрів. На думку автора статті, саме самотність є основним поетикальним фактором, що зумовлює внутрішній онтологічний зв’язок у межах зазначеної бінарної опозиції. Встановлено, що образи героя та монстра постають як взаємозумовлені та взаємозалежні аксіологічні полюси Іншого. Обидва характеризуються такими рисами як амбівалентність і лімінальність, адже повсякчас перебувають на межі над- і не(до)- людського. Так, в античному міфодискурсі герої здебільшого розглядаються як нащадки богів, напівбоги, а монстри можуть бути цілковито химерними або ж антропоморфними, себто займати проміжне становище між людиною і не-людиною. Доба Середньовіччя ж поступово адаптує цю дихотомію в біблійному контексті, пов’язуючи категорії над- і не(до)-людськості з наближенням чи, навпаки, віддаленням від трансцендентного. Визначено, що спільною для образів героя та монстра характеристикою також є трансгресивність, відкидання або порушення суспільних норм, яке фіксує інакшість, а отже, і самотність обох. Чільне місце у становленні героя посідає мотив самотньої смерті-самопожертви як апофеозу надлюдської частини його природи. Для монстра ж важливі модифікації простору, що постає як маргінальний, антисоціальний та фізично ізольований на відміну від простору цивілізації, у якому функціонує герой.</p> А. О. Дранніков ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 123 134 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-123-134 Образ золотої рибки в повісті Лізи Томпсон «Хлопчик Золота Рибка» https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1109 <p>Представлена наукова розвідка є першою спробою дослідження дебютного твору британської письменниці Лізи Томпсон «Хлопчик Золота Рибка». Ця повість побачила світ у 2017 році і стала бестселером на батьківщині. Твір був визнаний книгою місяця за оцінкою потужного книжкового ритейлера Об’єднаного Королівства Waterstones [4] і здобув ще кілька визначних премій та нагород у Великій Британії та Сполучених Штатах Америки [5]. У 2020 році цей роман «Хлопчик Золота Рибка» отримав премію «Снігова людина», яка присуджується щороку найулюбленішій книзі за результатами голосування учнів 10–13 років штату Вашингтон. У 2022 році книга Лізи Томпсон у перекладі українською мовою Ганни Лелів була опублікована у видавництві Старого Лева. Це єдиний твір британської авторки в українському перекладі. Подана стаття є першою спробою вивчення змістової своєрідності творчості сучасної британської письменниці у контексті актуалізації образу золотої рибки у висвітлені проблеми сучасних підлітків. У повісті Л.Томпсон «Хлопчик Золота рибка» образ золотої рибки накладається на образ підлітка, дванадцятирічного школяра Метью Корбина, який потрапив у тенета складних життєвих обставин та перебуває у важкому психічному стані. Дитина починає усвідомлювати те, що психічний розлад, на який він страждає, знищує його. На відміну від казкового наративу, де казкова золота рибка перебуває у природному середовищі – в океані, у морі чи річці, герой повісті перебуває в обмеженому, але гарно облаштованому штучному просторі з гарними умовами для існування, аналогічному до акваріума. Це вперше помітила маленька дівчинка, але потім це усвідомив сам головний герой твору. Метью починає протистояти хворобі, допомагаючи іншим. У повісті переживання підлітка максимально загострені. За допомогою символічного кодування образу підлітка, якого вбиває психічне захворювання, переноситься у площину міфологеми про золоту рибку. Міфологема про золоту рибку відтворює сучасну картину світу.</p> Л. В. Пікун ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 135 142 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-135-142 Художні переклади в інтерпретації українських і польських авторів (Леся Степовичка, Тадей Карабович, Володимир Дячун, Мілош Бєджицький) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1110 <p>Історія українсько-польського літературного пограниччя має глибокі корені. Віддавна обидва народи, переживши трагічні події у своїй історії, прагнули знайти порозуміння у слові, яке дає можливість навіть у найтрагічніших моментах зберегти свою гідність. Сучасна література – багатоаспектне явище. Ми хочемо у цій статті розглянути її перекладацьку частину. Можемо констатувати позитив у пропаганді творів польськомовних авторів у нашій державі і навпаки. Прикладів можна навести чимало. Зокрема таким із них є книга віршів Мілоша Бєджицького «Пил лип» (переклад на українську мову В. Дячуна) та Лесі Степовички «Серце в полоні» (переклад на польську мову Т. Карабовича). Спробу окреслити художню своєрідність цих книг-білінгвів і ставлять перед собою автори статті.</p> О. В. Василишин І. Ф. Василишина ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 143 152 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-143-152 Перша повна українська Біблія: історія перекладу та видання https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1111 <p>Переклад Біблії або книг Священного Писання Старого та Нового Завітів на національну мову є свідченням незалежності народу, важливим етапом у становленні культурної ідентичності та політичної суверенності. Особливо це помітно на прикладі історичної самобутності європейських народів, бо переклад Біблії на національну мову надав поштовх до появи поняття «нація». Адже переклад Біблії на розмовну мову кожного народу визначав культурну незалежність народу, впливаючи на формування національної самосвідомості й ідентичності, політичної самобутності та створення державного суверенітету. Існує думка, що лише та мова може вважатися національною в повному сенсі, на яку перекладено Біблію, як це можна помітити на прикладі політичного формування таких держав, як Велика Британія, Франція, Німеччина, Чехія, Польща, Іспанія тощо. Подібні національно-культурні процеси відбувалися і в українському народові, переклад біблійних книг Священного Писання на рідну мову для українського народу завжди був визначальним фактором для формування нашої культурної та духовної ідентичності, збереження самобутності. У статті розкриваються особливості перекладу українською мовою Біблії, здійснені відомими діячами культури України Пантелеймоном Кулішем, Іваном Пулюєм, Іваном Нечуєм-Левицьким у важких умовах, коли в Україні була заборонена українська мова.</p> Антоній (Фірлей) ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 153 169 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-153-169 Пантелеймон Куліш як «народовивчинець» творчості кобзарів, бандуристів та лірників https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1112 <p>Стаття присвячена науковій спадщині відомого українського письменника П. Куліша, який багато свого часу займався збиранням на Чернігівщині, Полтавщині, Київщині творів усної народної творчості, які були опубліковані ним у книзі «Записки о Южной Руси» (1856 р.). Особливе місце в жанровому різноманітті цих записів посідають історичні думи, побутові та сатиричні пісні, які мали у своєму репертуарі місцеві бандуристи, кобзарі та лірники. У своїх статтях, присвячених сліпим співцям, Пантелеймон Куліш створює яскраві біографічні нариси, звертаючи в них особливу увагу на важливі життєві епізоди, специфіку репертуару та виконавську майстерність митців. Безпосереднє спілкування письменника з народними співцями Остапом Вересаєм, Архипом Никоненком, Андрієм Шутом та іншими давало можливість дослідникові глибоко проникати у внутрішній психологічний стан, духовне мислення, чистоту почуттів цих виконавців народних дум, носіїв творів, які були пов’язані з героїкою історичного часу XVII ст. Саме вони, підкреслює автор статті, були у ХІХ ст. зберігачами в народній пам’яті старих пісень про героїчну боротьбу українського народу проти зовнішніх ворогів. І ця думка була актуальною як для їхнього часу, коли російський царський уряд намагався знищити український народ як націю, забороняючи вживати українську мову, так і для нашого часу, бо нині йде кривава війна проти московитів, які напали на нашу країну.</p> Г. В. Самойленко ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 170 180 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-170-180 Сторінки музичного мистецтва Чернігівщини XVII–XVIII ст. https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1113 <p>У статті проведений аналіз розвитку музичного життя Чернігівщини XVII– XVIII століть, зокрема кобзарського та бандурного мистецтва, оркестрової культури, впливу освітніх закладів та видатних виконавців на формування музичної освіти і практики. Висвітлюючи історичну динаміку музичної культури Чернігівщини, стаття звертає увагу на значення регіону в національному та європейському контекстах, що сягнуло національного та міжнародного визнання. Значний акцент робиться на практичній та теоретичній діяльності музикантів, які піднімали рівень музичної освіти і сприяли формуванню теоретичних засад мистецтва. Розкривається проблематика відпливу талановитих музикантів з регіону, що ставило під загрозу розвиток місцевої музичної культури. Висновки статті підкреслюють важливість Чернігівщини у контексті національної музичної історії та її роль у збереженні та розвитку української музичної ідентичності.</p> С. А. Леп’явко ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 181 189 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-181-189 Бібліотекарі Ніжинського юридичного ліцею князя Безбородька та їхній внесок у становлення бібліотеки (1840–1875 рр.) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1114 <p>У статті на основі раніше не введених у науковий обіг архівних матеріалів розглянуто діяльність та окремі аспекти життя вчених Ніжинської вищої школи, які обіймали посаду бібліотекаря від часу відкриття Юридичного ліцею князя Безбородька в Ніжині з 1840 року до реорганізації в Історико-філологічний інститут князя Безбородька у 1875 році. Під час дослідження виявлено, що за весь період існування Юридичного ліцею посада бібліотекаря, як і раніше у Фізико-математичному ліцеї, залишалася поза штатом новоутвореного навчального закладу. Відповідно до статуту ліцею, за призначенням Ради і затвердженням Попечителя Київського Навчального Округу, її обіймали професори ліцею за сумісництвом. Уперше з’ясовано персональний склад бібліотекарів та визначено їхню роль у розбудові та становленні книгозбірні Ніжинської вищої школи. Бібліотечна робота залишалася досить складною. Не будучи обізнаними з тонкощами бібліотечної справи, вони в міру своїх сил і знань, намагалися впорядкувати бібліотечний фонд, складали списки необхідних видань за заявками викладачів, вели каталоги, видавали літературу, готували записки про неповернуті книги та ін. Незважаючи на недоліки, що траплялися в питаннях зберігання та використання бібліотечних фондів, загалом завдяки діяльності багатьох із них було сформовано значний за обсягом та змістом універсальний бібліотечний фонд, який відображав основні досягнення вітчизняної та світової культури. Водночас структура Юридичного ліцею ускладнилася (була відкрита гімназія із семирічним терміном навчання), що призвело до збільшення книжкового фонду. Якщо на початку існування ліцею книгозбірня складалася з однієї основної бібліотеки, то наприкінці реформування Ліцею до структури книгозбірні входило чотири бібліотеки: основна (або фундаментальна), студентська та дві гімназійні – основна й учнівська. Зокрема, реформувалася й система обслуговування користувачів, що сприяло демократизації абонементного обслуговування, активізації читання студентської спільноти. Штатна посада бібліотекаря для ліцею в Ніжині ставала вкрай необхідною. Це питання потребувало свого розв’язання вже в Історико-філологічному інституті князя Безбородька.</p> Г. С. Осіпова ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 190 214 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-190-214 «Фізичне виховання молоді, нарешті буде піднесено на необхідну висоту…» – проєкт відкриття гімнастичної зали в Ніжинському історико-філологічному Інституті князя Безбородька та його доля https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1115 <p>У статті розглянуто розвиток Ніжинського історико-філологічного інституту у період 1913–1914 рр., коли його директором був Й. А. Леціус. Період його директорства відзначився цілою низкою кардинальних змін та нововведень. Серед запропонованих директором проєктів реформування Ніжинської Вищої школи, окремо виділяється спроба створення та відкриття окремої гімнастичної зали. Ніжинські вищі навчальні заклади, які існували вже майже сто років окремих спортивних залів не мали. На думку директора, побудова та відкриття гімнастичної зали в Інституті сприяла би активізації спортивного життя не лише у вузі, а й в усьому місті. Для втілення свого плану у життя директор Леціус особисто звертався до міністра народної освіти, склав ескіз залу та його кошторис. Але в силу ряду протидій та негараздів втілити його у життя так і не спромігся. Йому завадили бюрократична чиновницька система, нерозуміння вищим керівництвом потреб інституту та міста, протидія з боку окремих недоброзичливців та банальна нестача грошей. Крім того, час обраний для втілення проєкту, аж ніяк не міг сприяти його вдалому вирішенню. Війна, що почалась призвела до згортання проєкту та репресій по відношенню до його автора.</p> О. O. Лейберов К. М. Смалій ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 215 227 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-215-227 З історії формування поняття «нормотворчості» як складової моральної культури України ХІХ ст. https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1116 <p>З історичної точки зору щодо духовності української національної культури зверталися у своїх працях М. Грушевський, Д. Дорошенко, М. Драгоманов, І. Крип’якевич, І.Огієнко, М. Семчишин та ін. Духовна культура України розглядається ними у загальнослов’янському та світовому контексті. Щодо хронологічних меж, які зазначені у статті, то слід відмітити, що ХІХ ст. позначене як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики. Саме в цей час з’являються твори, які стали дорогоцінним надбанням духовної культури людства. Аналізуючи розвиток культури за цей період, передусім слід зазначити, що на нього вплинули значні світоглядні та соціальні зміни. Світоглядні уявлення людини цієї доби формувалися під безпосереднім впливом принципу історизму, інтерес до історичних наук у першій половині ХІХ ст. надзвичайно зріс. Майже в усіх європейських країнах утворюються історичні товариства, засновуються музеї, починають видаватися історичні журнали, формуються національні школи істориків. Більш вагомішою серед них була школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації ( О. Тьєррі, О. Міньє, Ф. Гізо). Так, О. Тьєррі вважав, що історична наука повинна бути не біографією влади, а біографією маси. У ХІХ ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. На українському інтелектуальному ґрунті прищеплюється і добре проростає романтична ідеалізація моралі минулого на народній фольклорній культурі (Т. Шевченко, П. Куліш, М. Максимович, М. Костомаров, П. Юркевич, О. Потебня), які вперше намагалися виділити риси та моральні особливості менталітету українського народу. Питання народної нормотворчості нерозривно пов’язані з національними особливостями моральної культури народу, який себе зберігає. Поява інтересу до цієї проблематики прослідковується в науковій літературі досить давно. Можна досить чітко датувати появу інтересу до цієї проблематики. Вона проглядається особливо яскраво в тих пошуках, які сформувалися вже у літературі та філософії. Філософське бачення світу спиралось на раціоналізовані системні концепції, голосно заявляючи про себе «мовою раціональності», особливістю якої є бачення в центрі буття «людської самості». У статті висвітлюються питання, які, саме, пов’язані з формуванням та формулюванням поняття «нормотворчості» на прикладі історії культури України ХІХ ст. Аналізується моральна культура як реальна об’єктивність людського буття та розглядається історико-практичний зміст культурної норми.</p> Е. М. Кучменко Ю. М. Давиденко А. Г. Бровко ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 229 245 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-229-245 Культурне життя Ніжинщини в період Української революції (1917–1921 рр.) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1117 <p>У даній роботі розглядається розвиток культурно-мистецького життя Ніжинщини протягом української революції (1917–1921 рр.). Зазначається, що цей період супроводжувався значним оживленням та динамікою в сфері культури, особливо у театральному мистецтві. Автори вказують на активну роль місцевих культурних діячів та аматорів у цьому процесі, а також на важливість театральної сцени як засобу вираження національної самобутності та ідентифікації українського народу. Вивчення цього періоду залишається актуальним, оскільки допомагає краще зрозуміти процеси боротьби за українську державність та формування національної свідомості. У даному дослідженні розглядається вплив театрального та музичного мистецтва на формування свідомості населення в період становлення радянської влади в Ніжинському повіті наприкінці 1920 року. Зазначається, що більшовицьке керівництво зрозуміло важливість культурних осередків для популяризації ідеології більшовизму серед населення, особливо серед неписьменного. Відзначається, що вибір театру як ідеологічного інструменту був дієвішим у порівнянні з іншими формами пропаганди. Контроль над творчістю в галузі театрального мистецтва дозволяв більшовикам швидко нав’язувати свою ідеологію українському селянству та міщанству у період революційних змін. Таким чином дана розвідка дає можливість сформувати цілісне уявлення про культурно-мистецьке життя Ніжинщини в роки революційних перетворень. Вказано на підйом культурного життя в перші роки революції та перетворення культури на служницю радянської ідеологічної машини наприкінці революції</p> В. О. Прудько В. В. Мартиненко ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 246 255 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-246-255 Нумізматичне зібрання Ніжинської Вищої школи у 20–30-х роках ХХ століття https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1118 <p>У статті розглянуте питання історії нумізматичного зібрання Ніжинської Вищої школи в 20-30-х роках ХХ століття. На початок ХХ ст. Ніжинський історико-філологічний інститут був власником однієї з найбільших колекцій монет та медалей, що належали закладам вищої освіти в Україні. Нумізматичне зібрання було цілісною, структуровано, описаною та гарно облаштованою колекцією. У 1917–1921 роках, інституту вдалося зберегти колекцію, але науковий інтерес до вивчення нумізматики в стінах інституту поступово почав занепадати. На початку 1920-х років відбувається відновлення та пожвавлення інтересу до даного питання. Але з середини 1920-х рр. в силу зміни політичної кон’юнктури та перепрофілювання інституту поступово робота в даному напрямку згортається. Автор, на основі залучення широкого масиву архівних матеріалів та епістолярної спадщини працівників інституту, розкриває складну ситуацію в який опинився навчальний заклад на початку 30-х рр. Сталінські репресії, боротьба з «українським націоналізмом», нова радянська ідеологія у сфері науки та культури негативно вплинули на долю та стан нумізматичної колекції. Нею зацікавились державні політичні органи влади, які хотіли її використати для вирішення ряду фінансово-економічних проблем країни. Не дивлячись на історичну та культурну цінність нумізма[1]тичного зібрання, воно було вилучено з Ніжина та передано до столичних установ, для зберігання, де й припинило своє існування, як унікальна музейна пам’ятка.</p> О. О. Лейберов ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 256 270 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-256-270 Людмилинська жіноча учительська семінарія як осередок духовності та культури https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1119 <p>У статті, на основі архівних матеріалів, автори висвітлюють діяльність Людмилинської жіночої учительської семінарії в перші роки свого існування. Дана семінарія була заснована у 1911 році на базі школи сільського господарства та домоведення з поступовим закриттям останньої. Зазначений освітній заклад готував майбутніх вчителів, тому мав відповідну навчальну програму та правила вступу до закладу. У статті розкрито особливості вступної кампанії до учительської семінарії, наведено перелік документів, необхідних для подачі до семінарії. Подано список учениць, які вступили у першому ж навчальному році до учительської семінарії. Зазначено, що навчальна програма семінарії передбачала як теоретичні так і практичні заняття, які проводились на базі ще існуючої школи сільського домоведення та присадибного господарства. Вихованки семінарії проходили факультативні заняття на яких їм демонстрували як правильно доглядати за домашньою худобою та птахами, садом, городом. Окрім навчання, велика увага у семінарії приділялась духовному та культурному розвитку вихованок. Учениці закладу залучались до відвідування церковних служб, під супроводом наставниці, де приймали участь у церковному читанні та співах. Для розвитку у вихованок громадянськості та почуття естетики при семінарії влаштовувались музично-літературні вечори з танцями, на яких учениці співали, танцювали, організовували гру на музичних інструментах, а також залучались до художнього мистецтва. Для учениць семінарії вчителями організовувались екскурсій до виданих історичних та культурних місць. Окрему увагу у семінарії звертали на дисципліну учениць, тому, протягом всього свого перебування у стінах семінарії та інтернаті, вихованки знаходились під постійним наглядом чергових наставниць та вчителів, які супроводжували їх повсюди.</p> А. Г. Бровко Ю. М. Давиденко Е. М. Кучменко ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 271 282 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-271-282 Вплив релігії на духовність та культуру давніх єгиптян https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1120 <p>У статті автор розглядає релігійно-духовний світ стародавніх єгиптян та його вплив на культуру. Давній Єгипет – найдавніша цивілізація на Сході. Його унікальна культура мала величезний вплив не лише на сусідні народи, а і на давніх греків. Завдяки сухому клімату, бальзамуванню та каменю збереглося багато пам’яток, що відкривають нам духовний та культурний світ єгиптян. Автор називає головні риси характеру населення Єгипту, які сформувались під впливом релігії та описує основні релігійні культи. Зазначає, що віра в ті часи займала головне місце в їхньому житті. Правда, розібратися достовірно в анімістичних, тотемістичних та політеїстичних культах складно, тому в роботі виділено основні культи та релігійні практики. Згадується також монотеїстична реформа Аменхотепа IV, яка є прогресивною на наш погляд, але шкідливою на думку давніх єгиптян. Разом з тим ця реформа принесла прогресивні зміни в мистецькі канони Нового царства, які увійшли в практику. Віра в безсмертя позначилась на архітектурних пам’ятках. Зокрема розповідається про будівництво пірамід, храмів та усипальниць. Частково описано в статті процес будівництва та, власне, будівельні матеріали.</p> Р. А. Дудка ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 283 292 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-283-292 Постать композитора, акордеоніста-віртуоза Костянтина Соколова в контексті українського музичного мистецтва другої половини ХХ – поч. ХХІ ст. https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1121 <p>У статті висвітлені міркування про осмислення пріоритетних позицій творчості відомого композитора та виконавця Констянтина Соколова. Подається ротація композиторського доробку через авторське виконання творів на різних мистецьких проектах України та зарубіжжя.</p> Б. М. Кисляк ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 293 297 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-293-297 Рецензія на монографію доктора філологічних наук, професора Г. В. Самойленка «З молитвою за Україну. Церковно-культурні діячі Північного Лівобережжя ХVІІ ст.» (Ніжин, 2023 р.) https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1122 А. І. Бондаренко ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 298 301 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-298-301 Рецензія на монографію «З молитвою за Україну: Церковно-культурні діячі Північного Лівобережжя XVII століття» доктора філологічних наук, професора кафедри літератури, методики її навчання, історії культури та журналістики Ніжинського державного універси https://lkp.ndu.edu.ua/index.php/polissia/article/view/1123 В. М. Пугач ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2024-05-02 2024-05-02 110 24f 302 303 10.31654/2520-6966-2024-24F-110-302-303