Використання тейпів у реабілітаційних програмах при дитячому церебральному паралічі

Анотація

Частка осіб з обмеженими фізичними можливостями, які потребують постійних реабілітаційних заходів та соціалізації, становить від 25 до 40 %. Проблема дитячої інвалідності є однією із актуальних, як для медицини, так і для соціальної складової сучасного суспільства. Найбільш поширеною причиною інвалідності є дитячій церебральний параліч. Частота розповсюдженості захворювання дитячого церебрального паралічу становить від 1,8 до 9 випадків на 1000 дитячого населення.

Дефіцит рухової активності у хворих на церебральний параліч, в тому числі і у дитячого населення, є однією із ключових проблем, яку намагаються вирішити за допомогою лікувальних фізичних вправ, відновлювальної медицини, кінезіології та ерготерапії.

Вся діти та підлітки, що страждають на дитячий церебральний параліч, мають високу стомлюваність, зниження рівня інтелектуальної діяльності, низький рівень адаптації до психічних, психоемоційних та фізичних навантажень. Тому проблема збільшення рухової активності у хворих на дитячій церебральний параліч та зменшення негативного впливу гіподинамії є однією із актуальних для медицини та реабілітації. Таким чином, метою дослідження стало вивчення впливу тепів на рухливість основних суглобів кінцівок під час комплексної реабілітації дітей.

В дослідженні взяли участь діти віком 6-12 років з діагнозом дитячий церебральний параліч (46 осіб, 52 % хлопчики та 48 % дівчатка), яких розділили на дві підгрупи: перша проходила курс відновлювального лікування без застосування тейпів, а друга проходила відновлювальне лікування з паралельним використанням тейпів. Контроль склала група практично здорових дітей такого ж віку (21 особа).

Враховуючі специфічність рухової активності на фоні патології церебральний параліч, застосування тейпів не обмежувало локомоцій, пов’язаних із ходьбою та виконанням вправ у вихідному положенні під час реалізації традиційних рухів традиційної реабілітаційної програми (згідно з протоколом лікування дитячого церебрального паралічу). Тейпи накладували на області плечового суглоба з пролонгуванням до ліктьового суглоба, область гомілки з захопленням областей колінного та гомілкового суглобів.

Після курсу відновлювального лікування з використанням тейпів було виявлено збільшення амплітуди рухів в плечовому, ліктьовому, колінному та гомілковому суглобах на 26 %, 24 %, 31 % 28 % відповідно в порівнянні з вихідними величинами.

В підгрупі без використання тейпів також спостерігалось збільшення амплітуди рухів в плечовому, ліктьовому, колінному та гомілковому суглобах на 8 %, 6 %, 11 %, 14 % відповідно в порівнянні з вихідними величинами. В контрольній групі після закінчення курсу лікувально-профілактичних вправ також відбулося зростання амплітуди рухів в плечовому, ліктьовому, колінному та гомілковому суглобах на 14 %, 11 %, 21 %, 16 % відповідно в порівнянні з вихідними величинами.

Таким чином, при застосуванні тейпів у поєднанні з реабілітаційною програмою згідно протоколу лікування дітей з дитячим церебральним паралічем отримані більш виражені позитивні зміни у рухливості основних суглобів.