Соціотерапія як форма допомоги дітям із синдромом порушення активності та уваги
Анотація
У статті розглядаються проблеми, пов’язані з синдромом порушення уваги та гіперактивності (АDHD) у дитини в контексті труднощів соціальної взаємодії, а також види допомоги, які дитина може отримати. Вирішення проблем починається з розгляду ADHD не як захворювання, а як розладу розвитку з характерними проявами, до якого потрібен відповідний підхід. У наступній частині статті вказано на супутні розлади, з особливим наголосом на тих, які перешкоджають задовільній життєдіяльності дитини у суспільстві. У школі гіперактивний учень спричиняє різноманітні складні ситуації: перериває хід уроків, не може засвоїти інформацію, яка подається учителем, провокує конфлікти з учителями та ровесниками. Якщо труднощі дитини вчасно не розпізнані, і отже, не вжиті відповідні заходи, то це може призвести до подальших труднощів, відчуження учня в шкільному середовищі. В статті визнається (відповідно до тенденцій, які спостерігаються у літературі з цього питання), що одна із найефективніших форм допомоги дитині з ADHD, внаслідок труднощів соціальної взаємодії, є соціотерапія. Цей метод застосовується в заходах корекції для дітей та підлітків. Він полягає в планомірному створенні умов, в яких у дітей змінюються судження про реальність, способи поведінки та емоційні прояви. Головною метою проведення соціотерапевтичних заходів серед учнів є забезпечення досвіду подолання розладів.
У заключній частині автор подає дві програми соціотерапевтичних заходів, розраховані на дітей з ADHD. Першу програму розробили Teresę Opolską i Ewę Potempska наприкінці ХХ століття. Вона має назву "Програма корекції поведінки", проводиться у формі групових занять для дітей з ADHD і має
доповнити індивідуальні терапевтичні заняття з дитиною, роботу з сім’єю, а у разі потреби, освітню програму. Іншим прикладом є програма "Можна інакше" (Agnieszka Czerwińska) для дітей, поведінка яких має ознаки гіперактивності. Це соціотерапевтична програма з елементами веселощів, пригод, туризму та виживання
Посилання
2. H. Spionek, Zaburzenia rozwoju uczniów a niepowodzenia szkolne, PWN, Warszawa 1985, s. 13.
3. R.A. Barkley, ADHD podjąć wyzwanie, Zysk i S-ka, Poznań 2009, s. 57.
4. I. Turbiarz, Droga do diagnozy ADHD, "Remedium" 2004 , nr 12, s. 21.
5. F. O`Regan, ADHD, Wydawnictwo K.E. LIBER, Warszawa 2005, s. 11.
6. T. Wolańczyk, A. Kołakowski, M. Skotnicka, Nadpobudliwość psychoruchowa u dzieci. Prawie wszystko co chcielibyście wiedzieć, Wydawnictwo BiFolium, Lublin 1999, s. 16.
7. E. M.Hallowell, J.J.Ratey, W świecie ADHD, Media Rodzina, Poznań 2004, s. 20.
8. H. Spionek, Zaburzenia psychoruchowego rozwoju dziecka, PWN, Warszawa 1965.
9. B. Wiśniewska, Współwystępowanie u dzieci i młodzieży z ADHD innych zaburzeń klinicznych i ich etiologia, w: W. Baranowska (red.), ADHD – prawie normalne życie, Wydawnictwo Wyższej Szkoły Humanistyczno-Ekonomicznej w Łodzi, Łódź 2007, s. 53.
10. T. Wolańczyk, M. Skotnicka, A. Kołakowski, A. Pisula, Nadpobudliwość psychoruchowa dzieci, "Edukacja i Dialog" 2004, nr 199, s. 30–38.
11. K. Kuberska-Gaca, A. Gaca, Profilaktyka niedostosowania społecznego w szkole, WSiP, Warszawa 1986, s. 36–37.
12. B. Jankowiak, E. Soroko,Socjoterapia jako forma pomocy psychopedagogicznej, w: B. Jankowiak (red.), Socjoterapia jako forma pomocy psychologiczno-pedagogicznej. Teoria i praktyka, Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu,Poznań 2013, s. 49–50.
13. J. Strzemieczny, Zajęcia socjoterapeutyczne dla dzieci i młodzieży, PTP,Warszawa 1993, s. 45.
14. J. Strzemieczny, Program zajęć socjoterapeutycznych dla dzieci ze szkół podstawowych, MEN, Warszawa 1988, s. 14–17.
15. K. Krocz, Psychoterapia grupowa, w: https://portal.abczdrowie.pl/psychoterapia-grupowa, (29.09.2017).
16. Rozporządzenie Ministra Edukacji Narodowej z dnia 30 kwietnia 2013 r. w sprawie zasad udzielania i organizacji pomocy psychologiczno-pedagogicznej w publicznych przedszkolach, szkołach i placówkach, Dz.U. 2013, poz. 532.
17. R. Molicka, Płaszczyzna struktury społecznej – podstawowe mechanizmy i zjawiska tworzenia się małej grupy społecznej, w:R. Molicka, M. Schejbal, Teatr i terapia. Proces artystyczny – proces grupowy, Bielskie Stowarzyszenie Artystyczne Teatr Grodzki, Bielsko-Biała 2006, s. 49.
18. A.E. Kazdin, J.R. Weisz (red.), Psychoterapia dzieci i młodzieży. Metody oparte na dowodach, R. Pawlik, M. Łuczak, M. Młynarz (tłum.),Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego,Kraków 2006, s. 274.
19. T. Opolska, E. Potempska, Dziecko nadpobudliwe. Program korekcji zachowań, Centrum Metodyczne Pomocy Psychologiczno-Pedagogicznej Ministerstwa Edukacji Narodowej, Warszawa 1999, s. 22–26.
20. A. Czerwińska, "Można inaczej" – program socjoterapeutyczny z elementami zabawy, przygody, turystyki i survivalu dla dzieci z przejawami nadpobudliwości psychoruchowej, w: K. Sawicka (red.), Socjoterapia, Centrum Metodyczne Pomocy Psychologiczno-Pedagogicznej Ministerstwa Edukacji Narodowej, Warszawa 1999, s. 107–128.
21. Warunki formalne oraz procedura uzyskania certyfikatu socjoterapeuty Polskiego Towarzystwa Psychologicznego, Uchwała Zarządu Głównego PTP z dnia 15 czerwca 2011 r.,w: http://www.ptp.org.pl/modules.php?name=News&file=article&sid=394, (29.09.2017).
22. A. Matyja, Grupa jak o środowisko lecznicze. Od zachowań pomocowych do socjoterapii, "Psychoterapia" 2008, nr 1 (144), s. 75.
Переглядів анотації: 329
Авторське право (c) 2017 Наукові записки. Серія "Психолого-педагогічні науки" (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя)
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
