Кулішева мовна політика у виробленні високого стилю української літературної мови

Анотація

У статті описано використання П. Кулішем одиниць книжного, народно-розмовного та діалектного джерел лексики у текстах перекладів книг Святого Письма в контексті розвитку релігійного стилю української літературної мови другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Визначено місце книжного, народно-розмовного та діалектного джерел лексики в мові перекладів книг Святого Письма, а також роль письменника-перекладача у виробленні релігійного стилю української літературної мови. Актуальність представленого мовознавчого дослідження полягає в тому, що воно, на наш погляд, послужить важливим доповненням до пізнання мовної індивідуальності П. Куліша та його зв’язку з культурними традиціями української мови. Дослідження лексико-стилістичних особливостей перекладів українською
мовою книг Святого Письма, здійснених П. Кулішем, переконує, що в них відтворено й збережено зв’язки з традиціями розвитку літературної мови, з узвичаєними нормами слововжитку в українському освіченому середовищі кінця ХІХ – початку ХХ століть. У ході нашого дослідження з’ясовано функціональні властивості стильового потенціалу церковнослов’янізмів, народно-розмовної та діалектної лексики української мови у творенні урочистого, поетичного, піднесеного колориту мовлення, типового для релігійного стилю української літературної мови. П. Куліш як перекладач Біблії відновив функціональні властивості цих засобів. Окремо варто зауважити уважне й помірковане ставлення письменника-перекладача до їх застосування, що цілком узгоджувалося з культурно-писемною традицією української мови, забезпечувало культурну спадкоємність і утверджувало умотивованість цих одиниць у виробленні високого стилю мови