Старослов’янізми в мовній картині світу Пантелеймона Куліша

Анотація

Статтю присвячено розглядові старо(церковно)словʼянізмів у творчості П. Куліша. Коротко акцентується увага на літературному процесі XIX ст., у якому помітне місце займає творчість П. Куліша, що є ключовою постаттю в українському національному відродженні ХІХ ст., оскільки доба його творчості – активний період формування нової української літератури й нової української літературної мови. Узагальнено результати попередніх мовознавчих досліджень щодо вивчення індивідуального мовного стилю П. Куліша. Відзначається значення ролі архаїчної лексики як джерела лексичного збагачення української літературної мови її стилістичного урізноманітнення, розкриваються шляхи взаємовпливу старо(церковно)словʼянської та української мов. На базі низки фонетичних, словотвірних, лексичних та семантичних ознак визначено старо(церковно)словʼянізми, ужиті письменником, та їх місце в системі сучасної української літературної мови. У статті також проводиться аналіз використання П. Кулішем старо(церковно)словʼянської лексики в його прозі, віршах, перекладах, епістолярію. Звертається увага на цілеспрямоване формування письменником "високого стилю" творів усіх його жанрів. Розкривається суть фонетичного оформлення старо(церковно) словʼянізмів, їх словотвірні ознаки та стилістичне навантаження у творах письменника. Робиться висновок, що П. Куліш сприяв розширенню й збагаченню словника тогочасної української літературної мови, у якому поряд були слова книжної й розмовної конотації. Особливу увагу приділено стилістичному потенціалу старо(церковно)словʼянізмів у творчості П. Куліша. Стилістичне навантаження старо(церковно)словʼянізмів у творах письменника полягає в поглибленні психологічної характеристики персонажів, індивідуалізації їхньої мови, у створенні урочисто-піднесеного звучання.