Подарунки як важлива складова дипломатичного протоколу (СРСР 20-ті – 80-ті роки XX століття)

Анотація

У статті аналізується роль дипломатичних дарів у системі міжнародних відносин. Норми дипломатичного протоколу, які пов’язані з обміном дарами, були закладені ще в Стародавньому світі, а розвинені в Середні віки. Такі предмети, як зброя, хутра, ювелірні прикраси, будуть актуальні в якості дипломатичних подарунків аж до останньої чверті XX століття. Радянські правителі заявляли про гаряче бажання відректися від спадщини минулого,
але в реальності вони "загрузли", що стосується дипломатичних дарів, навіть не в імперському Минулому, а в часах Московського царства,                обдаровуючи в перші повоєнні роки закордонних гостей соболиними шубами, пелеринами з чорнобурих лисиць і діамантовими перснями. При цьому самі в перші роки по закінченні страшної війни не забороняли своїм найближчим родичам приймати платинові і золоті годинники з
діамантами, золотий годинник і браслети (мова йде про подарунки маршала І. Б. Тітов 1946 році). В кінці 40-х – початку 50-х років почнеться новий період в історії російської протокольної практики, пов’язаний з дипломатичними дарами. Своїм потенційним і можливим союзникам, СРСР, за допомогою, в тому числі, подарунків демонстрував успіхи в області промисловості, економіки, культури, досягнуті в післявоєнний період. При цьому ідеологічні друзі не прагнули вражати своїх партнерів подібними досягненнями. Так, Мао Цзедун у відповідь на подарований ЗІС-110 підніс Сталіну (крім інших виробів китайського прикладного мистецтва) свій вірш, надрукований на рисовому зерні. 1956 рік – пік імперської щедрості Радянського Союзу. Якщо в 1945 році маршал Тіто отримав в подарунок автомат, а в 1946 році – скульптурну групу, то в 1956 – президенту Тіто подарували літак Іл-14. У цей же період наростають темпи боротьби Варшавським договором. Ми були зацікавлені в посиленні наших позицій не тільки в Європі, але і, зокрема, в країнах Південно-Східної Азії, тому слідом за президентом Тіто, Іл-14 отримує президент Індонезії Сукарно. Президенту ОАР Насеру було подаровано не тільки літак, а й орден Героя Радянського Союзу. Подібні дипломатичні дари – це зневага Радянським Союзом існуючих нормам дипломатичного протоколу. Засоби пересування, ювелірні прикраси, хутряні вироби вже не використовувалися в Європі на офіційному рівні в якості дипломатичних подарунків. У той же час у СРСР не існувало законодавчих актів, що обмежують прийняття подарунків офіційними особами. Від короля Афганістану К. Є. Ворошилов отримує мармурові столи, від прем’єр- міністра Великобританії Н. С. Хрущов приймає унікальний шафа-бюро в стилі Георга I  і комплект квартирної обстановки від німецьких товаришів. Відома колекція дорогих автомобілів Брежнєва – "мерседес" з Німеччини, "Сітроен" з Франції, "роллс-ройс" з Англії, "кадилак" і "Лінкольн" з США і т. д. Що стосується подарункового фонду МЗС, то він з початку 60-х років забезпечував дарами насамперед співробітників дипломатичних місій, від’їжджаючих назавжди з СРСР. Від імені Громико і його дружини їм передавалися шкатулки, годинник, парфумерні набори, пластинки з російською музикою, прикраси з бурштину, електричні самовари і т. д. (В кожному випадку два-три предмети). Вартісні обмеження на подарунки, одержувані офіційними особами, з’явилися в протокольній практиці в другій половині 80-х років при М. С. Горбачову. У 2012 році в Брюсселі було прийнято документ "Комунікації з Єврокомісією", в одній із глав якого, "Рекомендації по подарункам і гостинності", країнам Євросоюзу не рекомендується при дипломатичному спілкуванні обмінюватися подарунками.
Подарунок – неодмінний атрибут міжнародної ввічливості. Вибір подарунку і його характер – важливий елемент протокольної роботи. Демократизація протокольних норм у питанні обміну офіційними подарунками в ході міждержавного спілкування проявилася в останні десятиліття XX століття і остаточно утвердилася на початку XXI століття. Подарунок – данина поваги від’їжджаючого послу за його внесок у розвиток міжнарод-
них відносин або одна з форм прояву уваги дипломата до своїх колег. Нехтування нормами протоколу може нанести удар по іміджу держави, його авторитету на світовій арені. Протокол – це інструмент, за допомогою якого ми вибудовуємо дипломатичні відносини.