"Живи своїм життям": екоутопічні рефлексії Генрі Девіда Торо

Анотація

Стаття присвячена аналізу екоутопічних ідей Г. Д. Торо, його спробам їхньої практичної реалізації під час Волденського експерименту, що був здійснений у контексті сучасних йому філософських рефлексій, які розробляли трансценденталісти на чолі з Р. В. Емерсоном. Утопічні проєкти, втілені у вигляді різного ґатунку комун, у випадку Торо прибрали виразу анархічного неприйняття цивілізації, самоізоляції та максимального наближення до природи, що розумілася ним як досконала модель, за якою формувалися людські дух і тіло. Ці ідеї Торо наснажувалися перекладеною ним "Сутрою
Лотоса", одна з головних тез якої – "ставати буддою, подібно до трави чи дерева", що означало вчитися, самовідбутися відповідно до своєї природи,
незважаючи на чужі приклади чи зразки. Так ідея індивідуальної екоутопії отримала за основу, окрім національного пуританського концепту пошуку
втраченого раю, Емерсонового / трансценденталістського покладання на себе, романтичного індивідуалізму та конфлікту унікальної особистості з
соціумом, ще й східні ментальні практики просвітлення й самостановлення як вирощування "плода будди". Емерсонів заклик "будувати свій власний
світ" Торо трансформував у так звану філософію "природного життя" (natural life), яку намагався втілити, експериментуючи з власним життям на березі Волденського ставка. Він говорив, що прагне зустрітися з фактами життя – життєво необхідними фактами, що були б феноменом чи реальністю, яку Господь хотів явити, – безпосередньо, лицем до лиця. Тому-то у День Незалежності, 4 липня 1845 року, Торо оселився в хатині на
березі Волденського ставка, прагнучи практикою підтвердити сповідувані ним принципи спрощення життя і продемонструвати особисту незалежність від економічної системи засуджуваного ним суспільного устрою. Торо провів на Волдені 2 роки і 2 місяці. Головним здобутком того часу став начерк книги "Волден, або Життя у лісі", яка вийшла друком 1854 року, а її інтелектуальний меседж залишається запитаним і сьогодні. Експеримент Торо з власним життям виявився суголосним ідеям сучасних екофілософів, екокритиків, зелених анархістів, хоч він, індивідуаліст і анархіст, ніколи не мав на меті формувати чи очолити загін послідовників. Торо вважав свідоме усамітнення благодатним для людини. Для нього – це шлях до самопізнання і самовдосконалення як необхідної передумови осягання істини божественної природи. Для Торо цінність людини не зводиться до її шкіри, щоби треба було безнастанно об неї тертися. Самотність, був переконаний Торо, долається гармонізованим світом, де людина ніколи не буває самотньою в оточенні природи і де почувається як удома, що й дозволяє плекати та увиразнювати свою індивідуальність.