«Вона мене дійсно приймала як доньку»: до історії взаємин Наталії Кобринської та Олександри Куліш

Анотація

Історія взаємин галичанки Наталії Кобринської і наддніпрянки Ганни Барвінок ще не була предметом окремої наукової студії. Від часу їхнього епістолярного знайомства 1886 року між жінками зав’язалося тепле і дружнє приятелювання, яке тривало аж до смерті Ганни Барвінок й увінчалося низкою творчих здобутків і цікавим літературним співробітництвом. Перший період творчих взаємин Олександри Куліш і Наталії Кобринської припадає на 1886‒1887 роки – час підготування і виходу в світ жіночого альманаху «Перший вінок». Наталія Кобринська особисто листовно запросила старшу приятельку до участі в цьому виданні, на що Ганна Барвінок відгукнулася з глибоким пієтетом і вдячністю, розцінюючи «Перший вінок» як вияв важливого національного єднання Галичини і Великої України. До альманаху Олександра Куліш подала тоді два своїх оповідання, які увійшли до альманаху – «Перемогла» і «Жіноче бідуваннє». Другий епістолярний період (1894‒1897 рр.) стосувався співпраці Ганни Барвінок у виданні Кобринської «Наша доля», де вона разом з чоловіком П. Кулішем мали ексклюзивне право друкувати свою белетристику й поетичні твори. В кожному із трьох випусків «Жіночої бібліотеки» Ганна Барвінок надрукувала свої оповідання «Праправнучка баби Борбця», «Забісована дівчина Настуся» і «Королівщина». Більше того, подружжя Кулішів були меценатами цього видання. Третій період взаємин з Олександрою Куліш розпочався після смерті П. Куліша й стосувався в основному долі інтелектуальної його спадщини, яка залишалась у Галичині. Ганна Барвінок настирливо прагнула в будь-який спосіб повернути через Кобринську всі рукописи в Мотронівку. Апогеєм тривалого приятелювання обох письменниць була їхня особиста зустріч й гостювання Кобринської в Мотронівці влітку 1899 р., про яку галичанка опублікувала власні спогади. Свій щиролюдський сентимент до Кобринської Куліші виявляли зворушливим звертанням до неї – «доню наша люба», а Кобринська називала Кулішів своїми «нарéченими батьками».