"Межа любові" у повісті "Старосвітські поміщики" М. В. Гоголя

Анотація

Стаття присвячена розгляду повісті "Старосвітські поміщики" М. В. Гоголя, в якій обґрунтовується ідея про віко-вічність і все-цілісність любові, що досягла своєї "межі", коли двоє – суть одне. Простежується, як змінюється старосвітський світ з входженням в нього розумності, що є синонімічна до зла. "Розумове дитинство" – запорука існування земного раю, але ідилії настає кінець разом з "пізнанням". Відзначається порушення і зовнішніх кордонів світу старосвітських поміщиків, простір у повісті чітко ділиться на "своє" і "чуже". Маєток Пульхерії Іванівни і Афанасія Івановича є Будинок з великої літери, а головною скріпою цього Будинку є любов, яка свідчить про те, що персонажі з’єднані у М. В. Гоголя. Навіть після смерті і констатації неминучої загибелі патріархального побуту залишається любов, в якій "двоє єдині будуть" (П. Флоренський). У роботі автор концентрує увагу і на такій особливості гоголівської прози, як поетичність. У зв’язку з цим підкреслюється, що повість "Старосвітські поміщики" – це поетизація прози життя.