Музично-поетичний діалог Миколи Лисенка та Лесі Українки

Анотація

У статті проілюстровано, яким чином розгортався музично-поетичний діалог двох знакових особистостей у музичному і поетичному мистецькому вимірі України, а саме основоположника української класичної музики, композитора, піаніста, диригента і громадського діяча Миколи Лисенка та видатної письменниці, сценаристки, перекладачки, громадської діячки Лесі Українки. Також проаналізовано, які спільні риси мають музика і поезія, а саме: звук, ритм, динаміка, мелодика, вони покликані впливати на емоції та наштовхувати на думку. Вірш – це теж музика, тільки виражена словом, і для нього потрібен такий самий музичний слух, відчуття
гармонії, ритму, розміру, розглянуто процес створення музичних творів на базі поетичного тексту. Особливу увагу в статті приділено міжособистісним стосункам двох українських класиків та простежено їхній вплив на їхній творчий доробок. Показано як співпраця у рамках літературного гуртка української молоді «Плеяда», який збирався в оселі М. Лисенка, й переклад поезії Г. Гейне Лесею Українкою та самим композитором обернулися створенням збірки солоспівів, що і сьогодні є в навчальних програмах вокальних відділень як середніх, так і вищих музичних шкіл. З’ясовано, що офіційним початком творчої співпраці можна вважати початок 1888 року, коли на замовлення М. Лисенка досить юна Леся Українка написала текст для мішаного хору під назвою «Жалібний марш» в 27 роковини смерті Тараса Шевченка. Показано, що однією із найважливіших місій у співпраці Миколи Лисенка та Лесі Українки є не лише створення нових арій, але й збереження народних пісень. З голосу Лесі Українки та її зошитів композитор відтворив щонайменше три десятки автентичних народних творів. Надзвичайно цікавим є той факт, що сама поетеса була гарною піаністкою, ученицею першої дружини М. Лисенка Ольги О’Коннор.